Як визначається розмір компенсації моральної шкоди, пояснив ВС

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Такий висновок зробив ВС в постанові №205/5260/16, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

                                                 Верховний Суд

                                                 Іменем України

                                                    Постанова

3 травня 2018 року                          м.Київ                                №205/5260/16

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д. (суддя-доповідач),
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ГУЛЬКА Б.І., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ЧЕРНЯК Ю.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 6.02.2017 та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.12.2017,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 3 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що 21.01.2014 відповідач вчинив дорожньо-транспортну пригоду, у результаті якої її чоловік — Особа 4 — отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер. За даним фактом було порушено кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК.

Упродовж 2014—2015 років слідчий слідчого управління головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області кілька разів закривав кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю у діях Особи 3 складу вказаного кримінального правопорушення. Проте постанови слідчого про закриття кримінального провадження скасовувалися прокурором або слідчим суддею, і нині слідчий проводить подальше досудове розслідування відповідно до вказівок, викладених в ухвалі Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 1.04.2016.

Вказувала, що їй спричинена моральна шкода, яка полягає в стражданнях у зв’язку з втратою рідної людини, що порушило звичайний спосіб життя та негативно позначилося на її психічному стані. Крім того, вона понесла матеріальні витрати на поховання чоловіка.

Ураховуючи наведене, Особа 1 просила суд стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 15026,43 грн., а саме: на придбання ритуальних товарів для поховання чоловіка — 3245,43 грн., косметичні послуги та підготовка тіла до поховання — 860 грн., виготовлення та спорудження надгробного пам’ятника — 10921 грн., та 200000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 6.02.2017 позов Особи 1 задоволено частково.

Стягнуто з Особи 3 на користь Особи 1витрати на поховання її чоловіка — Особи 4, загиблого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 21.01.2014, у розмірі 11029 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн., що загалом становить 23029 грн.

У задоволенні решти вимог Особи 1відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу було завдано моральної шкоди у зв’язку зі смертю її чоловіка у результаті дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача, а тому, враховуючи конкретні обставини справи, характер і тривалість її моральних страждань, суд вважав за необхідне визначити розмір моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Суд також вважав, що вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди на придбання ритуальних товарів для поховання чоловіка, косметичні послуги та підготовка тіла до поховання не підлягають задоволенню, оскільки чинним законодавством не передбачено відшкодування будь-яких інших витрат, окрім зазначених у ст.1201 ЦК, тому стягнув з відповідача тільки витрати на виготовлення та спорудження надгробного пам’ятника.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.02.2017 вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою АСДО від 28.12.2017 апеляційну скаргу Особи 1 відхилено. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 6.02.2017 залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну оцінку.

Апеляційний суд вважав, що доводи позивача про необґрунтовану відмову в стягненні на її користь вартості ритуальних товарів та косметичних послуг не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки, за положеннями ст.1201 ЦК, під витратами на поховання вважаються витрати як на саме поховання, так і на здійснення релігійних обрядів, на придбання харчових продуктів для поминального обіду та на встановлення пам’ятника середньої для даної місцевості ціни.

Суд апеляційної інстанції погодився із визначеним місцевим судом розміром моральної шкоди, завданої позивачу, враховуючи, що невідповідності правилам дорожнього руху в діях Особи 3 не встановлено.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до ВС, Особа 1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення — про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що при визначенні розміру моральної шкоди суди не врахували положень ст.1187 ЦК про те, що відшкодування моральної шкоди покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки навіть за відсутності його вини.

Встановивши, що поховання померлого — це комплекс обрядових дій, суди безпідставно відмовили у стягненні з відповідача витрат на придбання ритуальних товарів для поховання її чоловіка, косметичні послуги та підготовку тіла до поховання. Крім того, вона посилається на завдання їй майнової шкоди у результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У ч.1 ст.402 ЦПК установлено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.

Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 21.01.2014, приблизно о 18:50, Особа 3, керуючи належним йому автомобілем Chevrolet Captiva, номерний знак №1, та рухаючись по автодорозі сполученням Знам’янка — Луганськ — Ізварине з боку м.Дніпропетровська в бік м.Дніпродзержинська в районі 191 км + 21 м скоїв наїзд на Особу 4, Інформація 1, спричинивши йому несумісні з життям тілесні ушкодження, від яких чоловік помер на місці.

За фактом дорожньо-транспортної пригоди слідчим відділу слідчого управління головного управління Міністерства внутрішніх справ у Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК.

Постановою від 29.12.2015 слідчий указане кримінальне провадження закрив у зв’язку з відсутністю в діях водія Особи 3 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 1.04.2016 скарга Особи 1 на постанову про закриття кримінального провадження задоволена. Постанова слідчого слідчого управління головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 29.12.2015 про закриття кримінального провадження скасована.

Залишаючи у силі рішення місцевого суду, апеляційний суд вважав, що моральна шкода в розмірі 10000 грн. є обґрунтованою, враховуючи конкретні обставини справи, характер і тривалість моральних страждань позивача, а також те, що невідповідності правилам дорожнього руху в діях Особи 3 не встановлено.

Апеляційний суд також погодився із тим, що відшкодування матеріальної шкоди на придбання ритуальних товарів для поховання та косметичні послуги і підготовку тіла до поховання не передбачено законодавством.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до ч.2 ст.1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Згідно з чч.1, 2 та 5 ст.1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка провадить діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У п.4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 1.03.2013 №4 роз’яснено, що,

розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до стст.1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає в її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки — незалежно від наявності вини.

У ст.1201 ЦК визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов’язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника, ці витрати.

Відповідно до положення ст.2 закону «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого — комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.92 №6 встановлено, що у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов’язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати.

Правильно пославшись на вказані норми матеріального права та роз’яснення ВСУ, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про безпідставність стягнення з відповідача витрат на придбання ритуальних товарів для поховання Особи 4, косметичні послуги та підготовку тіла до поховання, які були понесені позивачем для поховання чоловіка, не дослідивши при цьому надані нею докази понесення таких витрат.

У п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 роз’яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Залишаючи рішення місцевого суду в частині вирішення питання про стягнення моральної шкоди без змін, з посиланням на невстановлення у діях Особи 3невідповідності правилам дорожнього руху, апеляційний суд не врахував наведених норм матеріального права про те, що шкода була завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а тому вона відшкодовується особою, що завдала такої шкоди, незалежно від наявності вини.

При цьому обставин, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого чоловіка позивача — Особи 4, судами встановлено не було.

Апеляційний суд не мотивував своє рішення щодо розміру моральної шкоди та того, чи відповідає визначений судом розмір шкоди засадам розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням обставин справи та наслідків, які настали для позивача.

Крім того, встановивши, що у діях відповідача відсутня невідповідність ПДР під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 21.01.2014, апеляційний суд не врахував, що ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 1.04.2016 постанова слідчого від 29.12.2015 про закриття кримінального провадження щодо Особи 3 за ознаками ч.2 ст.286 КК скасована.

По суті, апеляційний суд дійшов взаємовиключних висновків, оскільки, вказавши, що в діях відповідача немає невідповідності правилам дорожнього руху, не зазначив, з яких правових підстав стягував з нього моральну шкоду.

Переглядаючи справу, апеляційний суд також не врахував положення пп.«в» п.3 ч.1 ст.382 ЦПК, відповідно до якого постанова суду апеляційної інстанції складається у тому числі з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема, мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, оскільки апеляційна скарга Особи 1містила посилання на невідповідність рішення суду першої інстанції викладеним вище нормам матеріального права, не мотивувавши належним чином їх відхилення.

Таким чином, на порушення стст.263, 264, 382 ЦПК, апеляційний суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не надав обґрунтованої оцінки законності рішення місцевого суду, формально залишивши його без змін, не вказав у своєму рішенні мотивів прийняття та відхилення всіх доводів сторін.

Відповідно до вимог ч.1 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, а апеляційний суд не дослідив і не надав оцінку усім доводам апеляційної скарги Особи 1, не перевірив належним чином відповідність рішення місцевого суду нормам матеріального права та не мотивував свого рішення відповідно до вимог ст.382 ЦПК, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пп.1, 2 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416 ЦПК, ВС у складі колегії суддів першої судової палати КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.12.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.