Зміни потребують змін

З 16.03.2018 почали діяти нові правила проведення судових експертиз в кримінальному процесі. Чи виправдовують вони себе і чи не призвело це, як і прогнозувалося окремими фахівцями, до зайвої тяганини та забюрократизованності розслідування?

Що змінилося?

Так, нова редакція ч.1 ст.242 Кримінального процесуального кодексу передбачає, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження або, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.  Відповідно ж до ст. 243 КПК експерт залучається за наявності підстав для проведення експертизи за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження.

Таким чином, якщо раніше судову експертизу могло бути проведено безпосередньо за зверненням сторони кримінального провадження (і призначалася вона постановою слідчого або прокурора), то тепер слідчий та прокурор повинні звернутися до слідчого судді чи суду для призначення відповідної судової експертизи. Вищенаведені новели законодавства були сприйняті юридичною спільнотою неоднозначно, про що свідчить чисельна кількість публікацій з полярними думками щодо «реформованого» інституту судової експертизи в кримінальному процесі. Спробуємо розібратися у цих змінах та доцільності їх введення.

Навіщо вводили?

Однією з причин внесення змін до порядку проведення експертиз в кримінальному процесі (т.зв. «поправка Лозового») стала практика недобросовісного затягування досудового розслідування шляхом використання механізму призначення експертиз, які тривали декілька місяців, і при цьому винесені питання на експертизу дуже часто не мали жодного значення для кримінального провадження (по суті, такі експертизи були фіктивними, і основна спрямованість полягала або в продовженні строків досудового розслідування, або ж використання підозрюваним можливості затягнути передання провадження на судовий розгляд). Як бачимо, «дореформене» законодавство про проведення експертиз могло порушувати як права сторони захисту, так і права сторони обвинувачення, що, очевидно, не зовсім вписувалося в принцип верховенства права в кримінальному процесі. 

Досить точно з цього приводу виразилася О. Калюжна, яка зазначає, що «... Законодавче нововведення має за мету запобігати залученню експертиз, якими безпідставно розширюються межі доказування по горизонталі і вертикалі (з питань не належних до предмету доказування або коли наперед відомо, що результатом експертизи буде висновок про неможливість дачі висновку чи ймовірний висновок, який матиме лише орієнтуюче значення для перевірки певної версії тощо). Отже, передумови для вжиття певних заходів, в тому числі й законодавчих, для запобігання вищеозначених негативних наслідків і зловживань є...».

Отже, очікувалося, що новими змінами  буде впроваджено більш системний підхід до призначення судових експертиз, виключення неоднозначних експертних висновків, що робились на замовлення сторони захисту та обвинувачення у випадках, коли експертам надавались на дослідження різні документи (або використовувалася лише частина документів).

Що отримали?

Незважаючи на те, що першочергова мета нововведень – це усунення зловживань у проведенні експертиз, однак, шляхи її досягнення з організаційної точки зору не можна визнати ефективними та оптимальними.

Перше, на що хотілося б звернути увагу, це перерозподіл завантаженості слідчих судів, які вже два місяці виконують функцію з призначення судових експертиз та залучення експертів. Враховуючи і без того досить серйозну завантаженість слідчих суддів, перш ніж впроваджувати зміни необхідно було продумати, як це відобразиться на роботі самих суддів і чи є в них «резерв» часу на розгляд відповідних клопотань?

По-друге, підтримуємо думку фахівців про те, що процесуально порядок призначення експертизи містить ряд суттєвих недоліків, починаючи з клопотання про проведення такої експертизи. Мова, зокрема, йде про те, що сторона, яка звертається з клопотанням про залучення експерта, не зобов’язана надавати слідчому судді інформацію про те: 1) які експертизи у провадженні вже проведено, які висновки експерта є; щодо яких запитань дано експертний висновок, а щодо яких ні, а щодо яких була відмова від давання висновку; 2) які експертизи перебувають на виконанні; 3) як проходив хід розслідування, зокрема, чи продовжувались його строки та з яких підстав; 4) чи застосовано до підозрюваного запобіжний захід або захід процесуальної примусу (в тому числі до інших осіб), чи продовжувались їх строки. Таким чином, слідчий суддя не може перевірити на стадії розгляду клопотання той факт, чи не спрямоване відповідне клопотання на затягування досудового розслідування чи зловживання своїми процесуальними правами. Більш того, ч. 2 ст. 244 КПК не закріплює обов’язку для сторони, що звертається з клопотанням, наводити об’єкти, що надаватимуться для дослідження судовому експерту, а тому слідчий суддя не може оцінити їх з точки зору витрачання часу на експертизу, яка не має жодного значення для даного кримінального провадження.

З аналізу ст.244 КПК можна зробити висновок, що віддаючи проведення експертизи на судовий контроль, законодавець не наділив слідчого суддю повноваженнями і необхідним ресурсом інформації для перевірки факту — може чи не може судова експертиза, про яку клопоче сторона процесу, бути способом зловживання процесуальним правом для затягування строків досудового розслідування.

Таким чином, основна мета змін через відповідні недоліки КПК деякою мірою нівельована, і слідчий суддя не має реальних процесуальних можливостей перевірити доцільність та необхідність проведення заявленої судової експертизи.

По-третє, оскільки проведення експертизи за дорученням слідчого судді здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, то, очевидно, впроваджені зміни потрібно було оцінити з точки зору їх впливу на бюджетну політику та бюджетне законодавство (та прорахувати матеріальні наслідки для держави), чого, очевидно, зроблено не було.

По-четверте, контроль слідчого судді розповсюджується тільки на перелік питань, заявлений стороною клопотання. При цьому такий підхід законодавця можна визнати виправданим за наявності таких умов, як обізнаність слідчого судді з можливостями й організацією призначення окремих видів судових експертиз і обов’язковою участю при розгляді клопотання про залучення експерта протилежної сторони процесу. Фахівцями було неодноразово відмічено, що без глибоких спеціальних знань з галузі судової експертизи відповідних видів слідчому судді практично неможливо проконтролювати доречність та правильність постановки перед експертом того чи іншого запитання.

Таким чином, в цілому підтримуючи ідею судового контролю за призначенням експертизи в кримінальному процесі, необхідно усунути ряд недоліків, пов’язаних з чинним регулюванням зазначеного інституту: 1) сторона, яка заявляє клопотання, повинна надати інформацію про те, які експертизи у провадженні вже проведено, які висновки експерта є; щодо яких запитань дано експертний висновок, а щодо яких ні, а щодо яких була відмова від давання висновку; які експертизи перебувають на виконанні; як проходив хід розслідування, зокрема, чи продовжувались його строки та з яких підстав; чи застосовано до підозрюваного запобіжний захід або захід процесуальної примусу (в тому числі до інших осіб), чи продовжувались їх строки; 2) залучати до розгляду клопотання протилежну сторону процесу (для більшої об’єктивності та повноцінного забезпечення змагальності сторін). 

Що пропонується змінити?

Не пройшло й місяця після набрання чинності новел щодо проведення експертиз в кримінальному процесі, як депутатами було подано проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо надання слідчим та прокурорам права самостійного призначення окремих слідчих дій в ситуаціях, коли такі дії не зачіпають права та свободи інших осіб (№8273).

Обґрунтовуючи необхідність прийняття цього проекту, автори зазначають, що нововведення у призначенні експертиз для

окремих категорій справ та конкретних обставин призводять до зайвої бюрократизації. Зокрема, за відсутності іншої сторони слідчий суддя отримує інформацію виключно від обвинувача і повинен або сам виступати на стороні захисту або задовольняти клопотання.

Тому автори проекту пропонують ч.1 ст.242 КПК доповнити абзацом другим такого змісту: «У кримінальних провадженнях, в яких підозра не була пред’явлена жодній особі, експертиза може призначатися також за постановою слідчого або прокурор».

На необхідність таких правок зверталася увага ще раніше. Спочатку існувала думка про те, що в усіх випадках смерті особи для проведення експертизи тепер необхідно звертатися до слідчого судді. Проте після офіційного роз’яснення перелік випадків скоротився до ситуацій, коли мова йде про трупи зі слідами насильницької смерті, за якими відкрито кримінальне провадження.

Враховуючи, що в деяких випадках звернення з клопотанням дійсно може перетворитися на формальність, яка лише затягує процес, і при цьому права інших сторін процесу не порушуються (до того ж, у випадку відсутності підозрюваного про сторону захисту взагалі можна лише умовно вести мову), то відповідні винятки із загального правила дійсно слід запровадити для більшої мобільності та ефективності кримінального провадження.

В цілому ж укотре можемо пересвідчитись, що будь-яке нововведення, перш ніж бути прийнятим, має бути проаналізовано з точки зору довгострокових наслідків його впровадження. Не є виключення і новий процесуальний порядок проведення експертизи, який має бути доопрацьований найближчим часом з огляду на зазначені зауваження.