ВС вказав на помилки при винесенні виправдувального вироку

Виправдувальний вирок повинен містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному й визнане судом недоведеним. Такий висновок зробив ВС в постанові №725/1900/13-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

                                                  Верховний Суд

                                                   Іменем України

                                                        Ухвала

15 березня 2018 року                       м.Київ                                №725/1900/13-к

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого Марчука О.П.,
суддів: Могильного О.П., Наставного В.В. — розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Першотравневого районного суду м.Чернівців від 2.02.2015 та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 15.03.2016 за обвинуваченням:

Особи 1, Інформація 1, уродженки Чернівців, яка проживає за Адресою 1;

Особи 2, Інформація 3, яка проживає за Адресою 2, громадянки України, раніше не судимої — у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ст.27, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Першотравневого районного суду м.Чернівців від 2.02.2015 вказаних осіб визнано винними в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК, та звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК. Кримінальну справу за обвинуваченням Особи 1 та Особи 2 в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК, закрито. За ч.2 ст.364 КК Особу 1 та Особу 2 виправдано за відсутністю в їхніх діях складу злочину.

За вироком суду Особу 1 визнано винною та засуджено за те, що вона, працюючи на посаді головного спеціаліста відділу кредитування філії Кельменецького відділення ВАТ «Державний ощадний банк України», будучи службовою особою, яка наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями,  3.04.2009, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, на своєму робочому комп’ютері надрукувала та роздрукувала завідомо неправдивий документ — довідку на ім’я нотаріуса Кельменецької нотаріальної контори від імені керуючої Кельменецьким відділенням ВАТ «ДОБУ» Особи 2 про те, що Особа 3 станом на 3.04.2009 заборгованості за кредитом не має та просить зняти заборону на нерухоме майно, хоча на цю дату існувала заборгованість Особи 3 за кредитом у розмірі 203641,59 грн.

Особу 2 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, працюючи на посаді керуючої філії — Кельменецького відділення ВАТ «ДОБУ», будучи службовою особою, яка наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов’язками, підписала вказаний завідомо неправдивий документ, після чого скріпила його гербовою печаткою Кельменецького відділення ВАТ «ДОБУ».

Після цього вони подали цю завідомо підроблену довідку нотаріусу, який зняв заборону на відчуження зазначеного нерухомого майна.

Крім того, досудовим слідством Особа 1 і Особа 2 обвинувачувались у зловживанні службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі банку та інтересам окремих громадян.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 15.03.2016 вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому посилається на те, що суди не дали оцінки доказам, які безпосередньо вказують на винуватість виправданих. Зазначає, що суд у мотивувальній частині вироку, виправдовуючи Особу 1 і Особу 2 за ч.2 ст.364 КК, не зазначив мотивів, з яких він відхилив докази обвинувачення, а тому вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ст.334 Кримінально-процесуального кодексу 1960 р. Апеляційний суд у свою чергу, не врахувавши доводів апеляційної скарги прокурора, всупереч вимогам ст.377 КПК 1960 р., не виправив допущених районним судом помилок і необґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримав частково та просив ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінальної справи, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст.395 КПК 1960 р. касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості Особи 1 та Особи 2 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК, та звільнення їх від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК, у касаційному порядку не оскаржуються.

Відповідно до вимог ст.323 КПК 1960 р. як обвинувальний, так і виправдувальний вирок повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, та оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами ч.4 ст.327 КПК 1960 р. виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного в скоєнні злочину. При цьому виправдувальний вирок відповідно до ч.1 ст.327 КПК 1960 р. повинен бути мотивований судом.

Також мотивувальна частина виправдувального вироку має містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному й визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Як убачається з матеріалів справи, місцевий суд, виправдовуючи Особу 1 та Особу 2 за ч.2 ст.364 КК за відсутністю в їх діях складу злочину, не дотримався зазначених вимог закону.

Так, суд першої інстанції не дав належного обґрунтування у вироку щодо прийняття одних доказів та відхилення інших, зокрема в частині умов укладення кредитного договору від 3.04.2009, добровільності погашення Особою 4 заборгованості за кредитами своїх родичів, а також щодо визначення розміру заподіяної прямої дійсної шкоди та

розмежування розміру заподіяної шкоди як потерпілій Особі 4, так і ВАТ «ДОБУ», з урахуванням укладених цивільно-правових угод, а також щодо наслідків дій Особи 1 та Особи 2, які органом досудового розслідування були кваліфіковані як тяжкі.

Крім того, відповідно до положень ст.132 КПК 1960 р. у пред’явленому особі обвинуваченні повинно бути зазначено злочин, у скоєнні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини скоєння злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.

У всякому випадку пред’явлення обвинувачення має бути конкретизованим і не містити суперечностей, що є умовою реалізації права обвинуваченого на захист від пред’явленого обвинувачення.

Прокурор, слідчий зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого.

Суд, прокурор, не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого.

Однак суд першої інстанції при розгляді справи вказані вимоги кримінально-процесуального закону не врахував та не вжив заходів щодо забезпечення реалізації

прав та обов’язків стороною як обвинувачення, так і захисту, у тому числі з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства.

Таким чином, районний суд дійшов передчасних та необґрунтованих висновків щодо відсутності в діях Особи 1 та Особи 2складу злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК.

Апеляційний суд при перегляді справи в апеляційному порядку на вказані порушення уваги не звернув і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст.377 КПК 1960 р., оскільки не проаналізував усіх доводів, наведених в апеляції прокурора, не дав на кожен з них вичерпну відповідь, не виклав мотивів і підстав відхилення апеляції.

На підставі вищевикладеного, оскільки судові рішення стосовно Особи 1 та Особи 2 не відповідають вимогам закону, вони підлягають скасуванню через істотне порушення кримінально-процесуального законодавства, а справа — направленню на новий розгляд.

При новому розгляді необхідно врахувати наведене, ретельно дослідити всі докази у справі й дати їм належну оцінку, перевірити доводи сторони обвинувачення та захисту, наведені в апеляційній і касаційній скаргах, справу розглянути відповідно до вимог КК та КПК 1960 р. та залежно від установленого прийняти законне й обґрунтоване рішення. Керуючись стст.394—396 КПК 1960 р., пп.11, 15 розд.XI «Перехідні положення» КПК, Суд

                                                     УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Першотравневого районного суду м.Чернівців від 2.02.2015 та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 15.03.2016 щодо Особи 1 та Особи 2 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.