Кваліфікаційна люстрація

Законодавча еквілібристика ставить під сумнів можливість звільнення суддів за наслідками оцінювання.

Однією з новацій судової реформи стало кваліфікаційне оцінювання та можливість звільнення судді за його результатами. І хоча жодного суддю ще не звільнено з цієї підстави, цілком очевидно, що очищення «по-новому» містить низку суттєвих недоліків.

                                            Сумнівна підстава

Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на 5 років або обрано суддею безстроково до 30.09.2016, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. У разі негативного результату чи відмови від оцінювання суддя позбавляється посади. Ця процедура передбачена у пп.4 п.16-1 розд.XV «Перехідні положення» Конституції. Хоча у ст.126 останньої така підстава для звільнення судді відсутня.

На хибність такого підходу законодавця та негативні правові наслідки звертали увагу й судді Конституційного Суду, надаючи висновок щодо відповідності законопроекту №3524 вимогам стст.157 і 158 Основного Закону. У низці окремих думок суддів КС указується, що підстави для звільнення судді мають бути визначені саме в основному тексті Конституції, а не в розд.XV.

Така думка підтверджується правовою позицією КС, за якою в Основному Законі закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює його законодавче розширення чи звуження (абз.3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення від 19.11.2013 №10-рп/2013). Адже підстави для звільнення за своєю правовою природою є складовими гарантій незалежності та недоторканності суддів.

Більше того, сумнівність такої підстави для звільнення, як виявлення невідповідності займаній посаді за результатами оцінювання, зумовлюється й тим, що фактично вона не є результатом дисциплінарного чи кримінального провадження.

Європейські застереження

Відповідно до п.23 Декларації щодо принципів незалежності судової влади (Хорватія, 14.10.2015) «оцінювання суддів може… виявляти питання, в яких слід удосконалюватися, та визначати претендентів на підвищення по службі; воно не може слугувати приводом… для звільнення з посади».

Пунктами 29 і 44 висновку Консультативної ради європейських суддів від 24.10.2014 №17 передбачено, що держави-члени мають чітко відрізняти оцінювання від дисциплінарних заходів і проваджень. Наголошується, що звільнення з посади не повинне бути наслідком негативного оцінювання, а має відбуватися лише у випадку серйозного порушення дисциплінарних норм чи кримінального законодавства або якщо об’єктивні результати прямо підтверджують нездатність чи небажання судді виконувати свої обов'язки на мінімально прийнятному рівні.

У висновку Венеціанської комісії щодо посилення незалежності суддів від 10.12.2013 №747/2013 зазначено: «Питання звільнення суддів мають вирішуватися лише в окремих випадках шляхом ефективного дисциплінарного провадження (п.48)».

Отже, європейські стандарти не передбачають, а то й прямо заперечують звільнення судді з посади лише за наслідками кваліфікаційного оцінювання.

Крім цього, в ст.112 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIIIнаголошується, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених ч.6 ст.126 Конституції. А в п.14 ч.1 ст.106 цього акта встановлено, що однією з підстав, з яких суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, є непроходження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за результатами кваліфоцінювання.

Припинення повноважень

Підпунктом 2 п.16-1 розд.XV «Перехідні положення» Конституції передбачено, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на 5 років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. При цьому в ст.126 Основного Закону відсутня така підстава припинення повноважень судді, як «закінченням строку, на який його було призначено». Вона існувала, але — у попередній редакції цієї статті. У свою чергу, в ст.119 закону №1402-VIII наголошується, що повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених ч.7 ст.126 Конституції.

Водночас відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього закону повноваження суддів, призначених до 30.09.2016, припиняються із закінченням 5-річного строку. Відповідність займаній посаді всіх суддів, які одягли мантію до 30.09.2016, оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді є підставою для його звільнення за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання ВККС.

Водночас згідно з «Прикінцевими та перехідними положеннями» закону «Про Вищу раду правосуддя» такі питання розглядаються на засіданні Ради в порядку, визначеному ст.56 цього акта («Звільнення судді з посади за особливими обставинами»). Крім цього, вказується, що за результатами кваліфоцінювання суддя може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з пп.2 та 4 п.16-1 розд.XV «Перехідні положення» Конституції.

Вся ця «законодавча еквілібристика» серед іншого обумовила звернення Верховного Суду України до КС із поданням щодо неконституційності окремих положень розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VІІІ. А також пунктів, що стосуються кваліфоцінювання та звільнення суддів-«п’ятирічок».

У поданні зазначається, що пп.14 і 17 «Прикінцевих та перехідних положень» цього закону передбачають нову норму щодо поведінки суддів, у яких сплинув п’ятирічний строк призначення, та стосовно участі їх у конкурсі. Як наслідок, створюється правова невизначеність між основними положеннями «Прикінцевих та перехідних положень» закону №1402-VІІІ, що суперечить ч.1 ст.8, чч.1, 5 і 6 ст.126 Конституції.

Так, п.17 встановлено обов’язковий конкурс для суддів, які були призначені вперше. Тим самим порушено міжнародні стандарти судочинства, оскільки скасовано набутий відповідно до таких стандартів та Конституції статус судді з підстав, не передбачених Основним Законом. Це також ставить у нерівне становище суддів, які мають однаковий правовий статус.

Далі Пленум ВСУ зауважує, що положення абз.2 п.20 розд.XII закону фактично створюють додаткову підставу для звільнення суддів, не передбачену Конституцією. На переконання Пленуму ВСУ, звільнення судді з посади не повинне бути наслідком негативних результатів будь-якого конкурсу чи/або оцінювання, факту ліквідації чи реорганізації суду, а має відбуватися лише за результатами дисциплінарного чи кримінального провадження після проведення належної процедури та на основі підтверджених даних.

Ухвалою КС провадження у цій справі відкрито, її розгляд триває з листопада 2017 року.

ЄСПЛ у перспективі?

Отже, запитань більше, ніж відповідей. Чи може ВККС без конкурсу вносити подання про призначення суддів, строк повноважень яких закінчився і які підтвердили здатність здійснювати правосуддя за результатами кваліфоцінювання? Які наслідки непризначення цих суддів, якщо голосів членів ВРП для прийняття  позитивного рішення не вистачить?

Якщо подання ВККС буде ґрунтуватися на обставинах, які перевірялися ВРП у порядку дисциплінарного провадження, але суддю не було притягнуто навіть до дисциплінарної відповідальності, чи буде правомірним звільнення Радою такого судді? Відповідно, з посиланням на яку конституційну підставу це буде зроблено? Що чекатиме на таких осіб, коли рішення ВРП про звільнення не набере необхідної кількості голосів?

Очевидно, було б корисніше, аби судді, які перебуватимуть у «підвішеному стані» з вини недолугих законодавців, здійснювали правосуддя, розвантажуючи тим самим колег.

У будь-якому випадку аналіз викладеного дає підстави стверджувати, що правове регулювання звільнення суддів з посади у зв’язку з так званою невідповідністю займаній посаді суперечить не лише конституційним гарантіям, а й принципам верховенства права, пропорційності, справедливості та правової визначеності. Урешті-решт це спричинить чергову хвилю позовів до Європейського суду з прав людини, компенсація за рішеннями якого сплачуватиметься за рахунок платників податків, а не «диво-реформаторів».