ВС встановив, як визначати стаж роботи для суддів

За особою зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день її обрання. Такий висновок зробив ВС в рішенні №П/9901/382/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

                                               Верховний Суд

                                               Іменем України

                                                    Рішення

20 лютого 2018 року                      м.Київ                                №П/9901/382/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого — судді МОРОЗ Л.Л.,
суддів: БЕРНАЗЮКА Я.О., БУЧИК А.Ю., ГІМОНА М.М., ГРИЦІВА М.І.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовною заявою Особи 1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Особа 1 заявив позовні вимоги про:

— визнання протиправним і скасування рішення Вищої ради правосуддя про відмову в задоволенні заяви про звільнення з посади судді у відставку;

— зобов’язання переглянути заяву про звільнення у відставку та винести її на повторний розгляд.

Позивач уважає протиправним рішення відповідача, оскільки до його стажу роботи, який дає право на відставку, неправомірно не зараховано період проходження строкової військової служби, половину строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі, періоди роботи на посадах заступника начальника відділу юстиції, начальника управління юстиції та період роботи на посаді члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що спірні періоди не підлягають зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, оскільки для цього немає законних підстав.

У відповіді на відзив позивач із посиланням на норми Конституції, Загальної декларації прав людини, рішення Конституційного Суду зазначив, що вважає необґрунтованими доводи відповідача та просить позов задовольнити.

Справи щодо законності актів ВРП, відповідно до чч.1, 2 ст.266 КАС, розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч.5 ст.262 КАС суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ураховуючи, що цей спір виник з приводу зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку позивача, періоду строкової військової служби, половини строку навчання у вищому учбовому закладі та періоду роботи в органах юстиції, дана справа є справою незначної складності. Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а тому суд з урахуванням вимог абз.2 ч.6 ст.262 КАС уважає за можливе здійснити розгляд даної справи в

порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

З’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити з таких підстав.

Суд установив, що Особа 1 з 24.11.69 до 7.01.72 проходив службу в Радянській армії; з 1.09.72 до 1.07.77 навчався у Київському державному університеті на юридичному факультеті; з серпня 1977 до січня 1978 року обіймав посаду виконувача обов’язків народного судді Шевченківського районного народного суду м.Києва, із січня 1978 до липня 1978 року — виконувача обов’язків народного судді Дарницького районного народного суду м.Києва, з липня 1978 до березня 1981 року — народного судді Дарницького районного народного суду м.Києва, з березня 1981 до вересня 1984 року — члена Київського міського суду, з травня 1986 до лютого 1989 року — члена Верховного Суду УРСР, із січня 2011 до квітня 2014 року — члена ВККС, із червня 2013 до червня 2014 року — судді Апеляційного суду Донецької області, з липня 2014 року —судді Апеляційного суду м.Києва.

Постановою ВР від 16.05.2013 №251-VII Особа 1 обраний суддею безстроково.

11.05.2016 до Вищої ради юстиції надійшла заява Особи 1 від 21.04.2016 про відставку.

Рішенням ВРП від 14.12.2017 №4085/0/15-17 відмовлено Особі 1 у звільненні з посади судді у відставку у зв’язку з відсутністю необхідного 20-річного стажу, що дає право на відставку.

За висновками ВРП, стаж роботи Особи 1 на посаді судді загалом становить 16 років 1 місяць 21 день, куди враховується 12 років 8 місяців 11 днів роботи суддею та 3 роки 3 місяці 10 днів членом ВККС (з 1.01.2011 до 11.04.2014).

Спірним у цій справі є незарахування ВРП до стажу роботи Особи 1 на посаді судді: періоду проходження строкової військової служби (з листопада 1969 до січня 1972 року);

половини строку навчання за денною формою в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (з вересня 1972 року до липня 1977 року);

періоду роботи на посаді заступника начальника відділу юстиції Київського міського виконавчого комітету (з вересня 1984 року до травня 1986 року), начальника Київського міського управління юстиції (з лютого 1989 до січня 2003 року); періоду роботи на посаді члена ВККС з вересня 2010 року до 31.12.2010.

ВРП дійшла висновку, що позивач не має необхідного стажу роботи для звільнення у відставку, оскільки в період дії закону від 15.12.92 «Про статус суддів» (зі змінами, внесеними законом від 24.02.94) та указу Президента від 10.07.95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» Особа 1 не працював на посаді судді, а на час призначення його суддею безстроково (ВРП помилково вказує дату 16.05.2016, замість 16.05.2013) вказані нормативно-правові акти втратили чинність, а тому відповідні гарантії на нього не поширюються.

Суд не може погодитьсь із мотивами, якими керувалася ВРП при прийнятті оскарженого в цій справі рішення з огляду на таке.

На час прийняття ВПР оскарженого в цій справі рішення від 14.12.2017 діяв закон «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII.

Відповідно до абз.4 п.34 «Прикінцевих та перехідних положень» закону №1402-VIII (у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення ВРП) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до

законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Зазначена норма пов’язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею.

Вперше Особа 1 був обраний на посаду судді в 1977 році, а у 2013-му його обрано безстроково.

На час обрання Особи 1 на посаду судді вперше, 29.08.77, законодавство не передбачало права судді на відставку та, відповідно, не регламентувало питання обчислення стажу, який дає право на відставку.

Отже, для мети визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи, необхідно звернутись до дати обрання Особи 1 суддею безстроково.

Оскільки Особа 1 обраний суддею безстроково до набрання чинності законом №1798-VIII, а саме 16.05.2013, тому він на підставі абз.4 п.34 «Прикінцевих та перехідних положень» закону №1402-VIII зберігає визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день його обрання.

Станом на день обрання Особи 1, 16.05.2013,

діяв закон «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.131 закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, зараховується робота на посаді члена ВККС.

Отже, враховується до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, період з дня зарахування Особи 1 до штату ВККС (1.01.2011) до припинення повноважень згідно із законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (11.04.2014).

Враховуючи наведене, доводи позивача про необхідність зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду роботи на посаді члена ВККС до зарахування у штат ВККС, із вересня 2010 року до 31.12.2010, є необґрунтованими.

Також суд звертає увагу на те, що закон №2453-VI, який діяв на час обрання Особи 1суддею безстроково, також містить банкетну норму стосовно визначення стажу роботи на посаді судді.

Так, згідно з п.11 «Перехідних положень» закону №2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим законом.

Оскільки вперше Особа 1 був обраний на посаду судді до набрання чинності законом №2453-VI, а саме 29.08.77, тому, згідно з п.11 «Перехідних положень» закону №2453-VI, він має право також і на збереження визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності законом №2453-VI.

На час набрання чинності законом №2453-VI (30.07.2010) діяла постанова КМ «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3.09.2005 №865.

Положеннями пп.3¹ п.3 вказаної постанови визначено, що до стажу роботи, який дає судді право на відставку, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить не менше ніж 10 років, до стажу роботи, який дає судді право на відставку, враховується також період проходження строкової військової служби та половина строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі.

Отже, до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді (12 років 8 місяців 11 днів), період роботи у ВККС (3 роки 3 місяці 10 днів), календарний період проходження строкової служби (2 роки 3 місяці), половину строку навчання у вищому учбовому закладі (2 роки 3 місяці), загалом більше 20 років 6 місяців.

Щодо періоду роботи на посаді заступника начальника відділу юстиції Київського міськвиконкому (з вересня 1984 року до травня 1986 року), начальника Київського міського управління юстиції (з лютого 1989 до січня 2003 року) суд виходить із такого.

Згідно із ч.4 ст.43 закону «Про статус суддів» (який також діяв на день набрання чинності законом №2453-VI, а тому застосовується в спірних правовідносинах) до стажу роботи, що дає право на відставку судді, зокрема, враховується час роботи на посадах, безпосередньо пов’язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Міністерстві юстиції та підвідомчих йому органах на місцях.

Отже, час роботи на посадах у Мін’юсті та підвідомчих йому органах на місцях ураховується до стажу роботи, що дає право на відставку судді, якщо робота на цих посадах безпосередньо пов’язана з керівництвом і контролем за діяльністю судів.

В оскарженому рішенні ВРП не вказано мотивів неврахування зазначених періодів роботи позивача до стажу на посаді судді, який дає право на відставку.

Також ВРП, на порушення ч.2 ст.77 КАС, під час судового розгляду не обґрунтувала правомірності свого рішення у вказаній частині.

За таких обставин суд дійшов висновку про невідповідність у повній мірі оскаржуваного рішення ВРП від 14.12.2017 №4085/0/15-17 критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС.

З огляду на положення стст.2, 5, 245, 266 КАС належить зобов’язати ВРП повторно розглянути заяву позивача про звільнення його з посади судді у зв’язку з поданням заяви про відставку з урахуванням викладених судом обставин.

У зв’язку із задоволенням позову суму судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі 704,80 грн. (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1.01.2018), належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ВРП.

Керуючись стст.139, 241—246, 262, 266 КАС, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Особи 1 задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення ВРП №4085/0/15-17.

Зобов’язати ВРП повторно розглянути заяву Особи 1 від 21.04.2016 про звільнення його з посади судді Апеляційного суду м.Києва у зв’язку з поданням заяви про відставку.

Стягнути з ВРП судовий збір у сумі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.

Рішення ВС набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення ВС у складі колегії суддів КАС може бути подана до

Великої палати ВС протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 26.02.2018.