flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Суд не може змінювати грошовий еквівалент зобов’язання у валюті, – ВСУ

12 лютого 2018, 10:43

Судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов’язання, що існувало між сторонами, якщо останнє було грошовим в іноземній валюті, то таким і залишається. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №697/307/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

1 листопада 2017 року                                                м.Київ                                №697/307/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого —ГУМЕНЮКАВ.І., 
суддів: ОХРІМЧУК Л.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Черкасах на дії та рішення державного виконавця, за заявою Особи 6 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2017 та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 18.05.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Черкасах звернулося до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця.

Банк зазначав, що 2.06.2014 головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Канівського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області на підставі п.8 ч.1 ст.49 закону від 24.04.99 №606-ХІV «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, відкритого з приводу примусового виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13.04.2009 про стягнення з Особи 6 на користь банку заборгованості за кредитним договором у розмірі 16819 швейцарських франків 24 сантими.

Посилаючись на те, що заборгованість потрібно було стягнути у валюті отриманого кредиту — швейцарських франках, а не у гривнях, проте в ході виконавчого провадження ВДВС Канівського МРУЮ перевів на рахунок банку кошти саме в гривнях, які на виконання умов кредитного договору та рішення суду були конвертовані банком у швейцарські франки згідно з існуючим курсом валют, а тому на погашення заборгованості надійшло лише 13473 швейцарські франки, тобто залишок заборгованості згідно з рішенням суду становив 3346 швейцарських франків 24 сантими, банк просив скасувати зазначену постанову про закінчення виконавчого провадження, зобов’язавши державного виконавця поновити виконавче провадження та вжити заходів, спрямованих на виконання рішення суду в повному обсязі.

Канівський міськрайонний суд ухвалою від 16.02.2016 поновив АТ «Укрексімбанк» строк для подання скарги на дії та рішення ВДВС Канівського МРУЮ; у задоволенні скарги АТ «Укрексімбанк» на дії державного виконавця ВДВС Канівського МРУЮ відмовив.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 18.05.2016 ухвалу суду першої інстанції скасував; скаргу АТ «Укрексімбанк» задовольнив: визнав неправомірною та скасував постанову про закінчення виконавчого провадження, винесену 2.06.2014 головним державним виконавцем ВДВС Канівського МРУЮ на підставі п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження»; поновив виконавче провадження щодо виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13.04.2009 про стягнення з Особи 6 боргу за кредитним договором від 26.04.2007 на користь АТ «Укрексімбанк», зобов’язавши ВДВС Канівського МРУЮ вжити заходів, спрямованих на виконання рішення суду в повному обсязі. В іншій частині ухвалу суд залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалою від 22.02.2017 ухвалу апеляційного суду залишила без змін.

У заяві про перегляд ВСУ ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 22.02.2017 та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 18.05.2016 Особа 6 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави — неоднакового застосування судом касаційної інстанції стст.1, 2, 11, 17, 49, 53, 59 закону «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом

рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви Особа 6 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 6.07, 10.11.2016, 23.02.2017.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 6 доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із ч.1 ст.3605 ЦПК ВСУ відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права в рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21.05.2009 Канівський міськрайонний суд Черкаської області видав виконавчий лист на підставі рішення цього ж суду від 13.04.2009 про стягнення з Особи 6на користь відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ВАТ «Укрексімбанк» в м.Черкасах боргу за кредитним договором від 26.04.2007 в розмірі 16819,24 швейцарських франків, що на день ухвалення рішення, за офіційним курсом Національного банку, становило 111833,45 грн., у тому числі 15877,30 швейцарських франків основного боргу; 827,12 швейцарських франків процентів за користування кредитом; 18,05 швейцарських франків плати за управління кредитом; 96,77 швейцарських франків пені за прострочення зазначених платежів.

3.06.2009 головний державний виконавець ВДВС Канівського МРУЮ виніс постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання вказаного судового рішення про стягнення боргу на загальну суму 112982,19 грн., якою одночасно боржнику було запропоновано добровільно сплатити борг у строк до 8.06.2009.

Канівський міськрайонний суд Черкаської області ухвалою від 28.07.2009 розстрочив виконання зазначеного рішення суду від 13.04.2009 терміном на 3 роки 8 місяців шляхом щомісячних стягнень у рівних частинах.

Ухвалою цього ж суду від 4.09.2009 за заявою АТ «Укрексімбанк» було роз’яснено рішення Канівського міськ-районного суду від 13.04.2009, зокрема, що з Особи 6 на користь банку стягнуто борг за кредитним договором у розмірі 16819,24 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ, на 23.01.2009 становило 111833,85 грн.

2.06.2014 головний державний виконавець ВДВС Канівського МРУЮ на підставі п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення зазначеного виконавчого провадження у зв’язку з повним фактичним виконанням судового рішення.

Згідно з довідкою банку про хід виконання вказаного рішення суду від 13.04.2009 на погашення заборгованості за період з 3.06.2009 до 12.06.2014 ВДВС Канівського МРУЮ перерахував банку грошові кошти, які надходили в гривнях та які банк перераховував у швейцарські франки за курсом НБУ на дату надходження, у загальній сумі 114457,60 грн., які були конвертовані в 13473 швейцарські франки, тобто з огляду на резолютивну частину вказаного рішення суду від 13.04.2009 стягнуто лише частину боргу від загальної суми 16819,24 швейцарських франків, а залишок заборгованості — 3346,24 швейцарських франків.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги АТ «Укрексімбанк» на дії державного виконавця ВДВС Канівського МРУЮ, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Канівського міськрайонного суду від 13.04.2009 про стягнення з Особи 6боргу за кредитним договором у розмірі 16819,24 швейцарських франків, що, за офіційним курсом НБУ, становило 111833,85 грн., було належним чином виконано боржником, у зв’язку із чим державний виконавець обґрунтовано виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження».

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи ухвалу про задоволення скарги банку, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що за період з 30.07.2009 до 30.05.2014 на погашення заборгованості, визначеної рішенням суду від 13.04.2009, надійшло всього 13473 швейцарські франки, а залишок несплаченої заборгованості становить 3346,24 швейцарських франків. При цьому суд дійшов висновку про неправомірність дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження», оскільки позичальник повинен був здійснити

погашення боргу за кредитним договором у швейцарських франках як валюті кредиту, а в разі проведення розрахунку в національній валюті сума платежу повинна відповідати необхідній до погашення частині кредиту у швейцарських франках (за графіком погашення кредиту); при цьому конвертація суми платежу повинна була здійснюватися за курсом, установленим банком за 2 банківські дні до дати платежу для погашення кредиту (п.2.7.3 кредитного договору).

Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 6.07, 10.11.2016, 23.02.2017 суд касаційної інстанції вважав, що в разі стягнення боргу за рішенням суду в іноземній валюті із зазначенням гривневого еквівалентау державний виконавець повинен діяти відповідно до вимог ст.53 закону «Про виконавче провадження», тому виконання боржником у повному обсязі цього судового рішення в національній грошовій одиниці є підставою для закінчення виконавчого провадження відповідно до п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження». Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.49, ч.3 ст.53 закону «Про виконавче провадження» в подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права в подібних правовідносинах, Судова палат а у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Відповідно до ст.124 Конституції судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Частиною 1 ст.14 ЦПК визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади й органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою, — і за її межами.

Відповідно до ст.1 закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), котрі провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, які визначені цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.2 ст.17 закону «Про виконавче провадження» виданий судом виконавчий лист є документом, на підставі якого державна виконавча служба здійснює примусове виконання.

При цьому в ст.11 закону визначено, що державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У зв’язку із цим на нього покладається обов’язок уживати заходів, необхідних для своєчасного та в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим законом.

Згідно з п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження» в разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню.

У справі, яка переглядається, виконавче провадження відкрито за виконавчим листом, виданим 21.05.2009 Канівським міськрайонним судом на підставі рішення цього ж суду від 13.04.2009. За виконавчим листом, виконанню підлягало рішення суду про стягнення з боржника Особи 6 на користь ВАТ «Укрексімбанк» в особі філії ВАТ «Укрексімбанк» в м.Черкасах боргу за кредитним договором у розмірі 16819,24 швейцарських франків, що, за офіційним курсом НБУ, становило 111833,85 грн.

Згідно зі ст.99 Конституції грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (чч.1, 2 ст.192 Цивільного кодексу).

За змістом ст.524 ЦК, грошовим визнається зобов’язання, виражене в грошовій одиниці України — гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Загальні положення виконання грошового зобов’язання закріплені в ст.533 ЦК, зокрема: грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях; якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч.2 ст.533 ЦК допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, судове рішення не може змінювати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, а отже, сума, що підлягає стягненню за виконавчим листом, обчислюється в іноземній валюті, яка конвертується в національну валюту на день здійснення платежу. Відповідно до п.30.1 ст.30 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов’язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом мало здійснюватися в іноземній валюті. Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні богу в іноземній валюті визначені в ст.53 закону «Про виконавче провадження» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, державний виконавець зобов’язаний керуватися положеннями ст.53 закону «Про виконавче провадження», за ч.3 якої в разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, установленими чч.1 і 2 цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що судове рішення не може змінювати змісту договірного зобов’язання, що існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов’язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених ст.53 закону «Про виконавче провадження». При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов’язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).

Таким чином, у справі, яка переглядається, під час виконавчого провадження виконання зобов’язання за судовим рішенням у національній валюті, а не у валюті кредиту, без прив’язки до офіційного курсу валют НБУ зумовило невиконання судового рішення в повному обсязі, тому суди

апеляційної та касаційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження» є неправомірною та підлягає скасуванню, а виконавче провадження — поновленню.

Отже, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 22.02.2017 та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 18.05.2016 немає.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до ч.1 ст.3605 ЦПК в задоволенні заяви про перегляд судових рішень ВСУ необхідно відмовити.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.2 ч.1 ст.3603, ч.3 ст.3603, ч.1 ст.3605 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви Особи 6 про перегляд ВСУ ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 22.02.2017 та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 18.05.2016 відмовити.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.