Статистика тиску

Хмельниччина виявилася єдиним вільним від втручань у правосуддя регіоном. А що робити іншим?

До реєстру Вищої ради правосуддя на кінець 2017 року внесено 330 повідомлень про втручання в діяльність суддів. Найбільше випадків тиску, погроз і блокування роботи зареєстровано в столиці, на Дніпропетровщині та Одещині. Чи можна виправити таку статистику і як?

Промінь «світла» в царині «темряви»

Як повідомили «ЗіБ» в управлінні інформації та забезпечення комунікативної діяльності ВРП, у 2017 році від служителів Феміди з Одещини наді-йшло 32 повідомлення про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, з Дніпропетровщини — 39, Києва — 60. Далі йдуть Харківська,  Львівська (по 18) та Полтавська області (16 випадків).

Тобто 18% незаконних дій щодо суддів зафіксовано саме у столиці. Хоча тут зосереджено значно менше установ, ніж на тій самій Одещині чи Дніпропетровщині, але вищий градус політичної активності та об’єктивно більша кількість резонансних справ, до яких тим чи іншим боком долучаю-ться активісти. Тим більше що у 227 випадках підставою для повідомлення про втручання були дії саме громадян та громадських об’єднань. 87 разів натиснути на суддів спробували органи державної влади, а у 19 випадках — народні депутати. І знову ж таки, якщо у відкритому доступі можна дізнатися про кожного зі служителів Феміди, на кого до ВРП поскаржився той чи інший володар мандата чи чиновник, для чого приховувати їхні прізвища, якщо сам суддя скаржиться на дії осіб при владі?

До речі, є у статистиці й «світлі плями»: за рік судді Хмельницької області не надсилали до ВРП та Генеральної прокуратури жодного повідомлення про втручання в їхню діяльність. Лише по 1 повідомленню надійшло від представників Чернівецької та Івано-Франківської областей. Цьому може бути хіба що два пояснення: або представники судової влади мають тут незаперечний авторитет, або не покладаються на сторонню допомогу й вирішують конфлікти самотужки.

До другої версії схиляє й низький показник зафіксованих у реєстрі ВРП випадків тиску на вищі суди: лише 2 такі повідомлення. Звісно, левова частка скарг надійшла від представників місцевих судів — 257. Однак абсолютні цифри не повинні вводити в оману. Адже у перерахунку на кількість установ у середньому по 3 випадки припадає на апеляційну ланку (69).

Чи не пізно буде «пити Боржомі»?

У ВРП підрахували, що найчастіше судді скаржилися на факти психологічного тиску — 224 рази. Значно рідше вони інформували про блокування роботи установи (60) або відкриття кримінальних проваджень та проведення слідчих дій (56 повідомлень). Добре, що до фізичного впливу доходить рідко, але й 19 зафіксованих випадків не можуть не насторожувати.

Звісно, ще мало даних, аби говорити про певні тенденції та бити на сполох. Однак за кожним рядком у реєстрі так чи інакше криється заклик про допомогу. І дуже важливо, аби вся функція захисту суддів не звелася до формальних реагувань Ради, яких, за тією ж статистикою, було вкрай мало.

За минулий рік ВРП розглянула трохи більше від третини повідом-лень — 124. Можливо, тому, що тривалий час після створення реєстру в жовтні 2016 року взагалі не включала до порядку денного такі питання. Як наслідок, реагування доводиться очікувати півроку — рік, коли сенс таких заходів об’єктивно втрачається (див., наприклад, «ЗіБ»).

Менш ніж у половині розглянутих випадків Рада побачила необхідність власного втручання: вжито згідно з офіційною статистикою 57 «заходів для захисту незалежності та авторитету суддів». Так, 22 звернення надіслала до Генпрокуратури та 16 — до інших державних органів. І навіть отримала на них 28 відповідей за 26-ма рішеннями.

Свого часу президент Асоціації розвитку суддівського самоврядування України (а нині ще й суддя Верховного Суду) Володимир Кравчук у коментарі «ЗіБ» (див. №19/2017) зауважив: «На мою думку, лише послідовна й чітка позиція суддів, Вищої ради правосуддя та Ради суддів здатна змінити ставлення правоохоронних органів до судового хуліганства. Без реальної відповідальності цього явища не здолати». Як у воду дивився: адже та реакція, що була продемонстрована торік згаданими органами, поки що не змінила загальної тенденції: за 3 тижні січня реєстр поповнився ще 15-ма рядками.

РСУ, напевне, теж відзвітує про свої методи реагування, хоча, як свідчить недавнє повідомлення, на її звернення відгукуються оперативніше. Так, між нападом на суддю Коростенського міськрайонного суду Житомирської області під час судового засідання та направленням кримінального провадження до суду щодо винної особи минуло лише 2 місяці. Та й сама рада здатна наступного ж дня, як, наприклад, у випадку з блокадою Одеського апеляційного господарського суду та Господарського суду Одеської області у червні минулого року, висловити свою позицію. У той час як ВРП дотепер не знайшла часу, аби визначитися із заходами, яких необхідно вжити у цій ситуації.

Втім, цей випадок швидше виняток, ніж правило. Хоча судді дійсно послуговуються рекомендаціями РСУ щодо реагування на різні форми тиску на них, але факти реагувань ради на звернення колег щодо тиску на них можна перелічити на пальцях однієї руки.

Втім, якщо не виробити механізму оперативного реагування на будь-який випадок втручання в правосуддя, то може статися так, що буде «пізно пити Боржомі». Адже лікувати хворобу завжди складніше, ніж проводити профілактичні заходи для запобігання.