Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

21 листопада 2017, 10:52

Банки не було позбавлено права надати, а позичальників — отримати споживчий кредит у гривнях із визначенням сум платежів у еквіваленті іноземної валюти. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №127/22797/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

18 жовтня 2017 року м.Київ №127/22797/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — ГУМЕНЮКА В.І.,
суддів: ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до Особи 6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом Особи 6до ТОВ «Порше Мобіліті», треті особи: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та за позовом Особи 6 до ТОВ «Порше Мобіліті» про визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод, зобов’язання зарахувати додатково сплачені кошти в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором за заявою ТОВ «Порше Мобіліті» про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2016, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 6.05.2016, ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6.06.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29.03.2013 між ним та Особою 6 був укладений кредитний договір №*, згідно з умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у сумі 86518,3 грн., що було еквівалентно на дату укладення договору $10609,2, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням — для придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску.

8.04.2014 сторони уклали додаткову угоду №1 про внесення змін до кредитного договору від 29.03.2013 №*, відповідно до якої позивач зобов’язався надати відповідачці кредит у сумі 43391,37 грн., що було еквівалентно на дату укладення договору $3376,76, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням — для оплати страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання вимог кредитного договору.

8.04.2013 сторони уклали договір застави №* з метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань. Предметом договору був указаний автомобіль. З травня 2014 року Особа 6 порушує свої зобов’язання за договором щодо сплати щомісячних платежів, а з лютого 2015 року взагалі припинила їх сплачувати. Загальна сума заборгованості, яка виникла в Особи 6 та підлягає стягненню, становить 216673,38 грн., що складається з основної суму боргу за кредитом та додатковим кредитом, збитків, штрафу, пені, 3% річних та інфляційних витрат.

У серпні та листопаді 2015 року Особа 6 звернулася до суду з позовом і зустрічним позовом, обґрунтовуючи їх тим, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу вчинив виконавчий напис від 26.06.2015, відповідно до якого з неї на користь товариства підлягав стягненню борг, який утворився з 9.04.2014, за наявності спору щодо розміру вказаної заборгованості.

Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням уточненого позову, Особа 6 просила: визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню; визнати недійсними пункти кредитного договору від 29.03.2013 №*, додаткових угод до нього та додаткової угоди від 8.04.2014 №1 стосовно визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США як такі, що суперечать законодавству; зобов’язати ТОВ «Порше Мобіліті» зарахувати додатково сплачені нею кошти в сумі 14777,61 грн. станом на 16.01.2016 в рахунок погашення чергових платежів за вказаним кредитним договором.

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 18.03.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 6.05.2016, у задоволенні позову ТОВ «Порше тМобіліті» відмовив, зустрічний позов Особи 6задовольнив: визнав виконавчий напис від 26.06.2015, вчинений приватним нотаріусом КМНО, таким, що не підлягає виконанню; позов Особи 6задовольнив: визнав недійсними пункти кредитного договору від 29.03.2013 №*, укладеного між Особою 6 та ТОВ «Порше Мобіліті», додаткових угод до нього та додаткової угоди від 8.04.2014 №1, у яких зазначено умови про визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США; зобов’язав ТОВ «Порше Мобіліті» зарахувати додатково сплачені Особою 6 кошти в сумі 14777,61 грн. станом на 16.01.2016 в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором від 29.03.2013 №*; вирішив питання про розподіл судових витрат.

ВСС ухвалою від 6.06.2016 відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві ТОВ «Порше Мобіліті» порушується питання про скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2016, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 6.05.2016, ухвали ВСС від 6.06.2016 та ухвалення нового судового рішення з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме стст.524, 533 та 1054 Цивільного кодексу, стст.11 та 18 закону «Про захист прав споживачів»; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: стст.533 та 1054 ЦК.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «Порше Мобіліті» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 16 та 24.12.2015, 14 та 20.01, 3.02, 2 та 16.03, 13 та 14.04, 18.05.2016, постанову Судової палати у цивільних справах ВСУ від 2.07.2014.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Порше Мобіліті», перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст.360⁴ ЦПК ВСУ скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди встановили, що 29.03.2013 між ТОВ «Порше Мобіліті» та Особою 6 був укладений кредитний договір №*, відповідно до якого товариство зобов’язувалося надати відповідачці кредит у сумі 86518,03 грн., що було еквівалентно на дату укладення договору $10609,20, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням — для придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску. Надалі до зазначеного кредитного договору сторони укладали додаткові угоди.

8.04.2014 сторони уклали додаткову угоду №1 про внесення змін до кредитного договору від 29.03.2013 №*, згідно з якою ТОВ «Порше Мобіліті» зобов’язався надати відповідачці кредит у сумі 43391,37 грн., що було еквівалентно на дату укладення договору $3376,76, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою.

Відповідно до пп.1.3.1, 1.3.2, 1.3.3 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору від 29.03.2013 №*, та пп.1.1, 1.10.2 договору про внесення змін/ додаткової угоди від 8.04.2014 №1 до кредитного договору від 29.03.2013 №* розмір платежів за ними визначено в еквіваленті до іноземної валюти.

Графіком погашення кредиту від 29.03.2013 №* сума щомісячного платежу визначена в доларах США.

8.04.2013 з метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань між ТОВ «Порше Мобіліті» та Особою 6 було укладено договір застави №*, згідно з яким передано в заставу автомобіль марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску, кузов №**, об’єм двигуна 1598 см³, реєстраційний №***, заставною вартістю 123598 грн.

8.04.2014 між Особою 6 та ПАТ «СК «Українська страхова група» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажиром №*.

13.05.2015 ТОВ «Порше Мобіліті» направило Особі 6

вимогу від 5.05.2015 №* про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості за кредитним договором у сумі 164423,98 грн. станом на 5.05.2015.

30.04.2015 Особа 6 на адресу ТОВ «Порше Мобіліті» направила прохання надати для звірки довідку про рух коштів та стан розрахунків.

26.06.2015 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на вказаний транспортний засіб Особи 6 у рахунок погашення заборгованості в сумі 183954,18 грн. станом на 5.05.2015.

Відповідно до висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту Особа 8 від 30.07.2015, яка досліджувала кредитний договір від 29.03.2013 №*, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» та Особою 6, станом на 5.05.2015 заборгованості в Особи 6 за зазначеним договором не було; сума залишку за кредитом становила 33866,54 грн.; Особа 6 здійснила переплату за кредитним договором у розмірі 14777,61 грн. У цьому висновку також указано, що Особа 8вважає курс валют, визначений у договорі, умовним, а тому розрахунок вона здійснювала в гривнях, не враховуючи еквівалента іноземної валюти.

Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення заборгованості за кредитним договором та задовольняючи позов Особи 6 про визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод, зобов’язання зарахувати додатково сплачені кошти в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що відповідно до висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту Особи 8 від 30.07.2015 Особа 6 не мала заборгованості перед ТОВ «Порше Мобіліті» за вказаним кредитним договором та здійснила переплату за цим договором у сумі 14777,61 грн.

Крім того, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що оскільки кредитний договір від 29.03.2013 №*, додаткові угоди до нього та договір про внесення змін/додаткова угода від 8.04.2014 №1до кредитного договору від 29.03.2013 №*, укладені під час дії заборони надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті, то умови вказаних договорів про визначення платежу в гривнях за обмінним курсом в еквіваленті до долара США суперечать ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів», а тому є несправедливими та порушують правові приписи, закріплені в ст.18 цього закону.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод до нього, суди попередніх інстанцій, застосувавши ст.638 ЦК, виходили з того, що графіки погашення кредиту були складені пізніше за кредитний договір та додаткову угоду до нього, хоч такі графіки відносяться до істотних умов кредитного договору, тому сторони не досягли згоди з усіх істотних умов цього договору; кредитний договір від 29.03.2013 №*підписано неуповноваженою особою.

Задовольняючи зустрічний позов Особи 6 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної і касаційної інстанцій, керувався тим, що прохання Особи 6 надати для звірки довідку про рух коштів та стан розрахунків свідчить про наявність спору між нею та ТОВ «Порше Мобіліті».

Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 16 та 24.12.2015, 14 та 20.01, 3.02, 2 та 16.03, 13 та 14.04, 18.05.2016 суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав визнавати кредитні договори або окремі їхні положення, укладені між ТОВ «Порше Мобіліті» та позивачами, недійсними, оскільки норми чинного законодавства, зокрема стст.524 та 533 ЦК, ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та ст.18 цього закону, хоч і визначають національну валюту України як єдиний платіжний засіб на території України, але не містять заборони на визначення грошового зобов’язання в еквіваленті іноземної валюти.

У постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 2.07.2014, що також надана заявником для порівняння, суди розглядали справу за позовом про стягнення заборгованості за договором позики, укладеним між фізичними особами. Тому надане судове рішення не може вважатися підтвердженням невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права в розумінні п.4 ч.1 ст.355 ЦПК, оскільки наявні різні предмети, підстави позову та фактичні обставини справ у наведеній постанові й у судових рішеннях, які просить переглянути заявник.

Таким чином, викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.524 та 533 ЦК, ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час

виникнення спірних правовідносин) та ст.18 цього закону, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Згідно зі ст.99 Конституції грошовою одиницею України є гривня.

У ст.192 ЦК закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч.1 ст.524 та ч.1 ст.533 ЦК зобов’язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України — гривні.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч.2 ст.524 та ч.2 ст.533 ЦК допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до чч.1 та 3 ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі закону «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (п.22 ч.1 ст.1 цього закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту

прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Особи 9 щодо офіційного тлумачення положень пп.22, 23 ст.1, ст.11, ч.8 ст.18, ч.3 ст.22 закону «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції в розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Надання (отримання) споживчих кредитів в Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит у гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.

При цьому згідно із чч.1,2,3,4 та 5 ст.18 цього закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми стст.524 та 533 ЦК, ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до неправильного застосування і ст.18 цього закону. Так, суди попередніх інстанцій вважали пункти кредитного договору від 29.03.2013 №50008273, додаткової угоди до нього та додаткової угоди від 8.04.2014 №1 про внесення змін до кредитного договору від 29.03.2013 №1 про визначення платежу в гривнях за обмінним курсом в еквіваленті до долара США несправедливими лише у зв’язку з порушенням ТОВ «Порше Мобіліті» правових приписів ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), але не перевірили, чи ТОВ «Порше Мобіліті» дотрималося принципу добросовісності під час укладення і виконання вказаних договорів загалом.

Крім того, суди попередніх інстанцій, установивши, що сторони кредитного договору не досягли згоди з усіх його істотних умов і що кредитний договір підписано неуповноваженою особою, не надали належної оцінки цим обставинам справи та не визначили їхніх правових наслідків, закріплених у цивільному законодавстві. Тому ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині позовної вимоги Особи 6 про визнання недійсними пунктів кредитного договору та додаткових угод до нього і додаткової угоди від 8.04.2014 №1 про Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит у гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.

Однак неправильне застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій указаних норм права призвело до того, що й судові рішення у справі в частині позову ТОВ «Порше Мобіліті» та позовної вимоги Особи 6 про зобов’язання ТОВ «Порше Мобіліті» зарахувати додатково сплачені Особою 6кошти в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором також підлягають скасуванню, оскільки вони ухвалені на підставі висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту Особи 8 від 30.07.2015, здійсненого в гривні без урахування еквіваленту іноземної валюти.

Без надання оцінки судом апеляційної інстанції вказаним обставинам ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими в стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.

Водночас відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.360² ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині позовів ТОВ «Порше Мобіліті» та Особи 6 слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК.

Керуючись пп.1 та 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, чч.1, 2 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ТОВ «Порше Мобіліті» задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 6.05.2016, ухвалу ВСС від 6.06.2016 в частині позовів ТОВ «Порше Мобіліті» та Особи 6 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

ВСУ зробив висновок про споживчі кредити в валюті