ЄСПЛ назвав ключові рішення щодо нагляду на робочому місці

Збір та зберігання без відома працівника особистих даних, пов'язаних із використанням останнім телефону, електронної пошти та Інтернету, становлять втручання у право на повагу до приватного життя та кореспонденції.

Європейський Суд з прав людини оприлюднив інформаційний бюлетень, у якому виклав витяги та висновки у рішеннях, присвячених питанню здійсненню нагляду на робочому місці. Український переклад документу для видання «Закон і Бізнес» здійснили перший проректор Вищої школи адвокатури Олександр Дроздов та помічник першого проректора Вищої школи адвокатури Олена Дроздова.

Нагляд на робочому місці

Стаття 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції) Європейської конвенції з прав людини проголошує:

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Для того щоб з'ясувати, чи втручання органів влади в приватне життя або листування заявників було необхідним у демократичному суспільстві, а також чи було порушення справедливого балансу між різними зацікавленими сторонами, Європейський суд з прав людини досліджує, чи було таке втручання у відповідності із законом, чи було досягнуто законної цілі (чи цілей), а також чи було воно пропорційним переслідуваній цілі(цілям).

Контроль використання телефону та Інтернету

Халфорд проти Сполученого Королівства

25 липня 1997 (рішення)

Заявниця, яка була найвищим офіцером поліції-жінкою у Сполученому Королівстві, перенесла дискримінаційне провадження, оскільки їй було відмовлено у підвищенні на посаду заступника Головного констебля напротязі семи років. Перед Європейським судом з прав людини вона, зокрема, заявляла, що її дзвінки в офісі та домашні телефони начебто прослуховувалися з метою отримання інформації, яка могла б бути використана проти неї в цьому процесі.

Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини в частині прослуховування дзвінків, здійснених з офісних телефонів заявника. Це вперше було визнано, що розмови, які здійснювала Заявниця зі своїх офісних телефонів, підпадають під поняття "приватне життя" і "кореспонденція", а тому стаття 8 Конвенції була застосована до цієї частини скарги. Суд також зазначив, що існує обґрунтована ймовірність того, що дзвінки заявниці з її офісу прослуховувалися поліцією з першочерговою метою зібрати матеріали, які б допомогли їм у захисті в порушеному проти них процесі щодо дискримінації за ознакою статі. Таке прослуховування було визнано втручанням органів державної влади у здійснення права заявниці на повагу до її приватного життя і кореспонденції. Нарешті Суд зазначив, що Закон про перехоплення комунікацій 1985 року не застосовувався до внутрішніх комунікаційних систем, якими керують органи державної влади, і що в національному законодавстві не було передбачено іншого положення про прослуховування телефонних дзвінків, зроблених на таких системах. Отже, не можна сказати, що втручання було "відповідно до закону", оскільки національне законодавство не забезпечило належного захисту заявниці від порушення поліцією її права на повагу до особистого життя та кореспонденції.

У цій справі Суд також визнав, що було порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції, виходячи з того, що заявниця не могла отримати захисту на національному рівні в частині її скарги на прослуховування її робочих телефонів. З іншого боку, Суд не виявив порушення статті 8 та статті 13 Конвенції в частині дзвінків, здійснених з дому заявниці, оскільки не було встановлено втручання щодо них.

Копланд проти Сполученого Королівства.

3 квітня 2007 року (рішення)

Заявниця працювала у Кармартенширському коледжі, державному органі під управлінням держави. У 1995 році вона стала персональним помічником директора коледжу і повинна була тісно співпрацювати з новопризначеним заступником директора. В Суді вона скаржилася, що під час роботи в коледжі її телефон, електронна пошта та використання Інтернету контролювалися за вказівкою заступника директора.

Суд постановив, що в даній справі було порушено статтю 8 Конвенції. Він нагадав, зокрема, що відповідно до своєї практики телефонні дзвінки з офісних приміщень prima facie підпадають під поняття "приватне життя" та "кореспонденція". З чого логічно випливає, що електронна пошта, відправлена з робочого місця, має бути захищена так само, як і інформація, отримана з використання персонального інтернету. Що стосується заявниці, її не було попереджено про прослуховування дзвінків, а тому вона обґрунтовано розраховувала на конфіденційність дзвінків, зроблених із робочого телефону. Так само як і конфіденційність використання її електронної пошти та Інтернету.

Суд також зазначив, що сам факт того, що дані могли бути законно отримані коледжем у формі телефонних рахунків, не було перешкодою для прослуховування.

Також не було доречним, щоб дані не були розкриті третім особам або використовувалось проти заявниці у дисциплінарному або іншому процесі. Відповідно Суд встановив, що збір та зберігання особистих даних, пов'язаних із використанням заявницею без її відому телефону, електронної пошти та Інтернету, становили втручання у її право на повагу до її приватного життя та кореспонденції. У даній справі залишається відкритим питання про те, чи контроль використання співробітником телефону, електронної пошти або Інтернету на робочому місці може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві". В певних ситуаціях для досягнення законної мети Суд дійшов висновку, що за відсутності будь-якого національного законодавства, що регулює моніторинг, втручання не є "відповідним до закону".

Насамкінець, беручи до уваги своє рішення стосовно статті 8 Конвенції, Суд не вважав за необхідне розглядати скаргу заявника також за статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту).

Барбулеску проти Румунії

5 вересня 2017 року (рішення Великої Палати)

Ця справа стосується рішення приватної компанії щодо звільнення працівника - заявника - після здійснення моніторингу його електронних повідомлень та доступу до їх змісту.

Заявник скаржився, що рішення його роботодавця ґрунтувалося на порушенні його приватного життя і що національні суди не змогли захистити його право на приватне життя та кореспонденцію.

Велика палата одинадцятьма голосами проти шести визнала порушення статті 8 Конвенції та вирішила, що влада Румунії недостатньо захистила право заявника на повагу до його приватного життя та кореспонденції. І відповідно не змогла досягти справедливого балансу між інтересами, що розглядаються. Зокрема, національні суди не змогли визначити, чи отримав заявник від свого роботодавця попереднє повідомлення про можливість контролю його повідомлень; не розглянули того факту, що заявнику не було повідомлено характеру чи ступеня контролю, або ступеня вторгнення в його приватне життя та кореспонденції. Крім того, національні суди не змогли визначити, по-перше, конкретних причин, що обґрунтовували введення заходів спостереження; по-друге, чи міг роботодавець використати заходи, що призводять до меншого втручання в приватне

життя та кореспонденцію заявника; і по-третє, чи може бути доступ до  комунікацій без повідомлення заявника.

Відкриття персональних файлів, збережених на професійному комп'ютері

Ліберт проти Франції (номер 588/13, )

Заява, що розгладається, була передана уряду Франції 30 березня 2015 року

Заявник в даному випадку скаржиться, зокрема, на порушення його права на повагу до приватного життя, що виникло внаслідок того, що його роботодавець (французька національна залізнична компанія SNCF) відкрив файли на його професійному жорсткому диску комп'ютера з назвою «D:/personal data" без його присутності. Згодом заявника позбулися через вміст відповідних файлів.

Суд повідомив про звернення до французького уряду та ставить питання сторонам відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного життя) Конвенції.

Відеоспостереження

Kопкe проти Німеччини

5 жовтня 2010 року (Рішення про прийнятність)

Заявницю, касира супермаркету, було звільнено за крадіжку без попередження, в результаті прихованого відеоспостереження, проведеного її роботодавцем за допомогою приватного детективного агентства. Вона безуспішно оскаржила її звільнення перед трудовими судами. Її конституційна скарга також була відхилена.

Суд визнав неприйнятною як явно необґрунтовану скаргу заявника за статтею 8 Конвенції, виходячи з того, що в національних органах влади вдалося досягти справедливого балансу між правом працівника на повагу до її приватного життя,  зацікавленістю роботодавця в захисті своїх майнових прав та громадського інтересу в належному здійсненні правосуддя. Суд, зокрема, зазначив, що оскаржуваний захід  був обмежений у часі (два тижні) і охоплював лише територію навколо каси та доступну для громадськості. Зібрані візуальні дані були опрацьовані обмеженою кількістю осіб, що працюють в детективному агентстві, та співробітниками роботодавця. Вони використовувались лише у зв'язку із припинення роботи заявниці та провадженням у трудових судах.

Отже, Суд зробив висновок, що втручання у приватне життя заявника було обмежено тим, що було необхідним для досягнення цілей відеоспостереження. Однак Суд зазначив, що в даній справі обставинам могла б бути надана інша оцінка в майбутньому, враховуючи ступінь впливу на приватне життя нових, більш складних технологій.