ВСУ висловився про поділ майна під арештом

Право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в розгляді справи, проте ухвалене рішення завдає їм шкоди, що виявляється в несприятливих для них наслідках. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №686/15607/15-ц.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

6 вересня 2017 року                          м.Київ                                №686/15607/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — ГУМЕНЮКА В.І., 
суддів: ЛЯЩЕНКО Н.П., СІМОНЕНКО В.М.,ОХРІМЧУК Л.І.,РОМАНЮКА Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7 про поділ спільного

майна подружжя, за заявою Особи 8 про перегляд ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 21.03.2016, ухвали ВСС від 18.04.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року Особа 6 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона з 20.05.78 перебуває з Особою 7 у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу вони придбали земельну ділянку площею 0,019 га за Адресою 1, квартиру в будинку за Адресою 1, приміщення кафе з банкетною залою загальною площею 357,1 м² за тією ж адресою, яке відповідач використовує в процесі здійснення підприємницької діяльності. Посилаючись на те, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного вище майна.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 15.09.2015 позов Особи 6задовольнив: визнав за нею право власності на 1/2 частину вказаних земельної ділянки, квартири та приміщення кафе з банкетною залою.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції Особа 8 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовував тим, що при розгляді цієї справи його не було залучено до участі в справі, яка, на його думку, є обов’язковою, оскільки він є кредитором сторін у справі, тому поділ вказаного майна унеможливить повернення йому в майбутньому коштів, які він позичав Особі 7 та які останній використовував в інтересах сім’ї.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 18.02.2016 відкрив апеляційне провадження в справі.

Цей же суд ухвалою від 21.03.2016 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Особи 8 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15.09.2015 закрив.

ВСС від 18.04.2016 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особи 8.

У заяві Особи 8 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 21.03.2016, ухвали ВСС від 18.04.2016 та передачу справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду з підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу:

-неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом

судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ст.65 Сімейного кодексу;

-неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме чч.1 та 5 ст.55, п.8 ч.3 ст.129 Конституції, ст.292 ЦПК;

-невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах зазначених норм права.

На підтвердження наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень Особа 8посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 4.06 та 11.06.2014, 25.11.2015, 2.03 та 13.04.2016, постанову Судової палати у цивільних справах ВСУ від 3.02.2016.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 ЦПК підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом ст.360⁴ ЦПК, ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Суди у справі встановили, що Хмельницький міськрайонний суд рішенням від 15.09.2015 здійснив поділ майна подружжя і визнав за Особою 6 право власності на 1/2 частину спільно нажитого в період шлюбу з Особою 7 нерухомого майна. Обґрунтовуючи своє право на подання апеляційної скарги в цій справі, Особа 8 посилався на те, що поділу підлягало не лише майно, а й борги подружжя, оскільки вони виникли в інтересах сім’ї. Так, поділ указаного майна позбавить його права на повернення Особі 7 коштів за договором позики, стягнутих рішенням суду на його користь.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваним рішення суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов’язки Особи 8. Суд зауважив, що заявник не надав доказів на підтвердження того, що позичені ним кошти Особа 7 використав в інтересах сім’ї, адже Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 9.06.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 1.10.2015, стягнув кошти за договором позики в сумі 1242 тис. грн. лише з Особи 7 за його борговими розписками.

Особа 8 указує на те, що у справі, судові рішення в якій він просить переглянути, суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми матеріального права, а саме ст.65 СК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Однак, постановляючи ухвали, про перегляд яких просить заявник, суди апеляційної та касаційної інстанцій застосували лише норми процесуального, а не матеріального права, тож підстава для перегляду судового рішення, передбачена п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, відсутня.

Разом з тим ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 4.06 та 11.06.2014, 25.11.2015, 13.04.2016, наданими заявником для порівняння, за аналогічних обставин суд касаційної інстанції скасував ухвали судів апеляційної інстанції та направив справи на апеляційний розгляд, установивши помилковість висновків судів апеляційної інстанції про те, що оскаржуваними судовими рішеннями не порушено прав заявників, які не були сторонами у справі, натомість суд вирішив питання про їх права та обов’язки.

Наданою для порівняння ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 2.03.2016 суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив, зокрема, з того, що на час розгляду справи про поділ майна подружжя в апеляційному суді власником спірної квартири була інша особа, яку не було залучено до участі у справі.

Судова палата у цивільних справах ВСУ постановою від 3.02.2016, на яку також посилається заявник, ухвалу суду апеляційної інстанції, залишену без змін ухвалою суду касаційної інстанції, про відмову в прийнятті апеляційної скарги скасувала та направила справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги, оскільки висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у заявника права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов’язки, є передчасним, суперечить змісту ст.292 ЦПК та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У ст.129 Конституції закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з п.8 ч.3 ст.129 Конституції однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд у рішенні від 11.12.2007 №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абз.3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях

конкретизовано в глгл.1, 2 розд.V ЦПК, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до ч.1 ст.292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Суду апеляційної інстанції було надано копію ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.12.2013 в справі за позовом Особи 8 до Особи 7 про стягнення боргу за договором позики, яка набрала законної сили та не була скасована на момент розгляду судом першої інстанції цієї справи, про накладення арешту на кафе з банкетною залою загальною площею 357,1 м², що знаходиться за Адресою 1 та належить на праві власності Особі 7. Однак Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 15.09.2015, яке Особа 8 оскаржив в апеляційному порядку, визнав за Особою 6 право власності на 1/2 частину, зокрема зазначеного приміщення кафе з банкетною залою.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про відсутність у Особи 8 права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов’язки, є передчасним, суперечить змісту ст.292 ЦПК та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору.

За змістом ч.2 ст.360⁴ ЦПК, за наявності підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, у разі порушення судом норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд задовольняє заяву та має право скасувати судове рішення і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 21.03.2016 та ухвала ВСС від 18.04.2016 підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 8 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 21.03.2016, ухвалу ВСС від 18.04.2016 скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.