«Упереджене» звільнення

Право на справедливий судовий розгляд має забезпечуватися також і під час розбору дисциплінарних справ проти служителів Феміди. На цьому наголосив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 28.03.2017 у справі «Стуруа проти Грузії» (заява №45729/05).

У 1999 році Митрофан Стуруа був призначений головою районного суду м.Абаша на строк 10 років. Проте 2004-го проти нього було відкрите дисциплінарне провадження і він був звільнений з посади колегією Дисциплінарної ради суддів. М.Стуруа оскаржив це рішення до ДРС, а потім і до Верховного суду країни. Обидва органи відхилили апеляції та підтвердили початкове рішення.

Тоді він звернувся в Страсбург, нарікаючи на те, що дисциплінарне провадження було несправедливим, чим порушено §1 ст.6 («Право на справедливий суд») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, скаржник заявив, що ДРС, яка розглядала його апеляцію, не була неупередженою, оскільки 4 з 8 суддів уже приймали рішення в цій справі у складі колегії.

У своєму вердикті ЄСПЛ нагадав, що §1 ст.6 конвенції вимагає, аби судовий орган, який потрапляє в сферу її дії, був неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність небезсторонньої думки або необ’єктивності розгляду. Дотримання цієї вимоги може бути перевірене за допомогою різних способів. Водночас Суд констатував відмінність між суб’єктивним підходом, тобто прагненням установити особисті переконання певного судді в конкретному випадку, й об’єктивним, тобто визначенням, чи запропонував суддя достатні гарантії для того, щоб відкинути будь-який законний сумнів стосовно його неупередженості.

Відповідно до останнього підходу вирішальне питання полягає в тому, чи можливі побоювання, що певному судді бракує об’єктивності незалежно від особистої точки зору для того, щоб його позиція була об’єктивно обґрунтованою (див. рішення у справі «Веттштайн проти Швейцарії», №33958/96). ЄСПЛ визнав складність у встановленні порушення ст.6 конвенції в контексті суб’єктивної упередженості й на цих підставах у переважній більшості справ, у яких порушувалося таке питання, орієнтувався на об’єктивну перевірку. Проте не існує значної різниці між цими двома поняттями, оскільки поведінка судді може не лише наштовхнути на об’єктивні сумніви в його неупередженості з погляду зовнішнього спостерігача, а й спонукати перейти до питання про його або її особисте переконання (див. справу «Кіпріану проти Кіпру»).

 У справі «Стуруа проти Грузії» у Страсбурзі зауважили, що на той час 8 членів пленуму ДРС ухвалили рішення простою більшістю голосів. Причому президент ради мав вирішальний голос. Це означало, що половина складу пленуму, включаючи президента, вже залучалася до розгляду справи в першій інстанції. На думку Суду, ці обставини є достатніми, аби стверджувати: побоювання щодо відсутності неупередженості з боку ДРС були обґрунтовані.

Заявник також скаржився, з одного боку, що він не мав доступу до суду, а з другого — що результат дисциплінарного розгляду ґрунтувався на помилковій оцінці фактів та протиправному застосуванні закону як ДРС, так і ВС Грузії.

Однак ЄСПЛ нагадав, що він не може й не буде виступати в ролі четвертої інстанції. Тому не оцінюватиме висновків національних судових органів щодо факту та права, якщо їх результати не можуть уважатися довільними чи явно нерозумними (див., наприклад, §61 рішення від 5.02.2015 у справі «Бочан проти України (№2)» [GC], заява №22251/08). У цьому ж випадку в Страсбурзі не побачили будь-яких проявів свавілля у висновках національних судів. Із цього випливає, що ця частина заяви М.Стуруа є явно необґрунтованою.

Тож Суд констатував порушення Грузією §1 ст.6 конвенції тільки в частині відсутності неупередженості ДРС та постановив компенсувати скаржникові €3500 моральної шкоди та €3380 судових витрат.

Водночас ЄСПЛ висловив застереження щодо обмеженості оцінювання питань права ВС Грузії під час перегляду рішення в дисциплінарному провадженні. На думку міжнародної установи, це викликає побоювання щодо здатності касаційної інстанції ефективно розглядати такі питання.