Оприлюднений правовий висновок ВАСУ щодо представництва держорганів в судах

      З 30 вересня 2016 року захист інтересів держави в судах здійснюється через прокурора. Окрім нього, до 1 січня 2020 року таке представництво можливе через будь-яку іншу особу, яка має право на надання правової допомоги.

Про це ідеться у правовому висновку пленуму Вищого адміністративного щодо порядку представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах, запровадженого Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Приводимо повний текст документу:

Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі – Закон № 1401) Конституцію України від 28 червня 1996 року доповнено, зокрема, статтями 1311, 1312 та підпунктом 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини четвертої статті 1312 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно з підпунктом 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року (абзац перший); представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року (абзац другий).

Положення абзацу першого підпункту 11 пункту 161 не містить вказівки на коло суб’єктів права, які представлятимуться виключно прокурором або адвокатом. Із цього випливає, що наведене положення стосується всіх суб’єктів права-довірителів.

Натомість положення абзацу другого підпункту 11 пункту 161 стосується суто окремої категорії довірителів − органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Із наведеного правового регулювання випливає, що положення абзацу першого підпункту 11 пункту 161 є загальною нормою, а положення абзацу другого підпункту 11 пункту 161 − спеціальною нормою. Зважаючи на правило про пріоритет спеціальної норми над загальною нормою, положення абзацу першого підпункту 11 пункту 161 варто застосовувати до усіх довірителів, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Водночас потрібно взяти до уваги правову позицію Конституційного Суду України щодо представництва прокурором інтересів держави у суді, висловлену на основі тлумачення пункту 2 статті 121 Конституції України в редакції, затвердженій Законом України від 28 червня 1996 року  № 254/96-ВР «Про прийняття Конституції України і введення її в дію». Так, цей Суд зазначив, що «інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин… Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств» (абзац другий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99). Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України в редакції, затвердженій Законом України від 28 червня 1996 року № 254/96-ВР «Про прийняття Конституції України і введення її в дію», на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

За своїм змістом наведене положення ідентичне положенню пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України в редакції Закону № 1401.

Тому згадана правова позиція Конституційного Суду України може бути застосована і до правового регулювання, запровадженого Законом  № 1401.

Також варто зважити на те, що положення пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України не містить вказівки на певну «монополію» прокуратури на представництво інтересів інших осіб. Така «монополія» закріплена у Конституції України за адвокатурою (частина четверта статті 1312 Конституції України) шляхом вжиття терміна «виключно». Цей самий термін є ключовим у нормі підпункту 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, із чого впливає, що основне призначення цієї норми – визначення порядку впровадження саме адвокатської монополії на представництво інших осіб у суді; прокуратура згадується у цій нормі лише остільки, оскільки прокурорське представництво є винятком із адвокатської «монополії». Тому строки впровадження положення пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України про прокурорське представництво визначаються не підпунктом 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, а загальною нормою пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1401, відповідною до якої цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. З огляду на те, що Закон № 1401 був опублікований    29 червня 2016 року, пункт 3 частини першої статті 1311 Конституції України набрав чинності 30 вересня 2016 року.

Отже, якщо інтереси держави вимагатимуть захисту прав певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, то представництво такого органу в судах здійснюється через прокурора з 30 вересня 2016 року.

Якщо ж прокурор не вбачатиме, що інтереси держави вимагають захисту прав певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, то представництво інтересів такого органу до 1 січня 2020 року можливе через будь-яку іншу особу, яка за законом має право на надання правової допомоги. Після 1 січня 2020 року представництво інтересів такого органу в суді може здійснювати лише адвокат.

Начальник відділу узагальнення

судової практики

В.Л.Котвицький

Закон і Бізнес