Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Останнім часом набули системного та відвертого характеру випадки тиску на суддів шляхом ініціювання питання кримінального переслідування. Так, окремі учасники процесу, аби домогтися винесення рішення на свою користь, нехтують правами на апеляційне та касаційне оскарження й замість цього звертаються до правоохоронних органів із заявами про вчинення суддею кримінального правопорушення — винесення завідомо неправосудного рішення.
Спрощена процедура
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, — на касаційне оскарження судового рішення є однією з основних засад судочинства, встановлених ст.129 Конституції. Втім, як правило, заяви про скоєння суддею злочину — ухвалення завідомо неправосудного, на думку громадянина, рішення — викликані просто незгодою з прийнятим рішенням або бажанням таким чином вплинути на результат розгляду справи поза межами встановленої судової процедури.
Трапляються випадки, коли заявник, який був стороною у справі, навіть повідомляв апеляційну інстанцію про ініціювання ним питання про кримінальне переслідування судді першої інстанції ще до моменту оскарження відповідного рішення в апеляційному порядку. Це є тиском на суд, утручанням у здійснення правосуддя та прямо порушує норми Конституції, суперечить Основним принципам незалежності судових органів, схваленим резолюціями №№40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН щодо гарантування засад незалежності судових органів.
Вказане вище дає підстави вважати, що подання особами заяв про постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст.375 Кримінального кодексу) до моменту прийняття остаточного рішення у справі є протиправними й фактично містять ознаки кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачено стст.376 («Втручання в діяльність судових органів») і 383 («Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину») КК.
Водночас після отримання такого роду заяви згідно з ст.214 Кримінального процесуального кодексу слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше ніж через 24 год. зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати розслідування. Аналогічна норма міститься й у Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженому наказом Генеральної прокуратури від 6.04.2016 №139.
Так, згідно з п.1 гл.3 розд.1 положення внесення відомостей до реєстру здійснюється з дотриманням строків, визначених КПК та цим положенням, а саме: про заяву, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення — у термін, установлений ч.1 ст.214 процесуального закону. Крім того, норми чинного КПК не передбачають жодної гарантії для захисту своїх прав особою, щодо якої кримінальне провадження може бути розпочате безпідставно.
Наявність спрощеного порядку прийняття та реєстрації всіх без винятку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення (дійсні чи надумані) зробила можливим унесення будь-якої інформації до ЄРДР і відкриття іноді безпідставного кримінального провадження. Отже, досудове розслідування розпочинається вже з моменту внесення відомостей до реєстру.
Конституційне обмеження
У свою чергу слідчі дії в рамках розпочатого досудового розслідування для оцінки законності судового рішення та відібрання пояснень у суддів з приводу ухваленого рішення при явному зловживанні учасником процесу своїм правом на оскарження такого рішення до вищої інстанції прямо суперечить положенням ст.124 Конституції, оскільки делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 визначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно з процесуальним законодавством; оскарження в будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається. Конституційний Суд у своєму рішенні у справі від 11.03.2011 №2-рп/2011 також наголосив, що оцінка вчинених суддею процесуальних дій може здійснюватися тільки судами апеляційної чи касаційної інстанції. Таким чином, проведення будь-яких слідчих дій у рамках досудового слідства до моменту прийняття остаточного рішення у справі є неможливим та прямо порушує норми Основного Закону та Європейських стандартів щодо гарантування засад незалежності судової влади.
Стосовно вимог органів досудового слідства щодо надання пояснень з приводу ухваленого рішення можемо сказати: вони також суперечать правовим висновкам, викладеним у п.15 рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010, де зазначено, що судді не зобов’язані роз’яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті рішень.
Поява ризиків
Ініціювання кримінального переслідування судді в згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд, а надання оцінки судовому рішенню представниками правоохоронних органів, намагання відібрати пояснення судді по суті прийнятого рішення, витребування особових справ суддів, матеріалів справ, у тому числі тих, провадження в яких не закінчено, слід розцінювати як спроби втручання в правосуддя, тиску на суд і суддів, намагання протиправно використовувати суди для обстоювання інтересів певних груп чи осіб непроцесуальним шляхом, поза межами процедури оскарження рішень. Це пряме порушення вимог закону стосовно незалежності судів та суддів і тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст.376 КК.
Така ситуація є особливо загрозливою для засад демократичного устрою, забезпечення прав та свобод людини і громадянина через можливе зниження їх рівня захисту судом, особливо з огляду на те, що ухвалення позитивного рішення може бути тільки на користь однієї сторони процесу, а інша — завжди буде не задоволена результатом розгляду справи. Якщо за кожною заявою незадоволеної сторони будуть унесені відповідні відомості до ЄРДР та розпочато розслідування стосовно судді, то люди, які здійснюють правосуддя, фактично весь час перебуватимуть під психологічним тиском і тільки те й робитимуть, що даватимуть пояснення. Це порушення конституційних гарантій незалежності судової влади та реалізації права на розгляд справи незалежним і безстороннім судом.
Укотре судова влада змушена нагадувати, що відповідно до положень чч.1, 2 ст.48 закону «Про судоустрій і статус суддів» суддя під час здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Правосуддя здійснюється на основі Конституції та законів, згідно з принципом верховенства права. Втручання в здійснення правосуддя забороняється й має наслідком відповідальність, установлену
законом.
Тиск на суддів шляхом унесення до ЄРДР відомостей про винесення суддею неправосудного рішення за заявами громадян, які не згодні з прийнятим процесуальним рішенням, але при цьому знехтували своїм процесуальним правом на його оскарження, є критичною. Виправлення ситуації можливе тільки на законодавчому рівні шляхом унесення змін до ст.214 КПК та встановлення диференційованого підходу до заяв і повідомлень про постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Також необхідно доповнити вищезгадане положення нормою, згідно з якою не підлягають унесенню до ЄРДР заяви, повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності суддів за рішення, прийняті ними під час виконання визначених законом повноважень, якщо заявники не скористалися своїм правом на оскарження таких рішень в установленому законом порядку. Остаточним є перегляд рішення касаційною інстанцією.
Крім того, з метою запобігання можливому тиску на суддів як суб’єктів досудового кримінального провадження необхідно встановити, що заяви, повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності суддів підлягають унесенню до ЄРДР виключно після проведення в кожному конкретному випадку перевірки такої заяви, повідомлення на предмет наявності ознак кримінальних правопорушень, передбачених стст.376 і 383 КК.
ЗіБ
_03_03.png)
