В Німеччині суд вирішив питання оплати праці суддів

 До Конституційного суду ФРН звернулися судді, яких не влаштовувала невідповідність оплати їх праці в різних регіонах Німеччини. Адже на півдні країни винагорода суддів і прокурорів майже на 20% вища, ніж в інших місцях. КС вирішив: «бідним» суддям збільшити зарплати, а ось в решті земель плата за здійснення правосуддя цілком достатня для нормального існування. Але вердикт КС не розв’язує ще однієї важливої проблеми — в суди приходять не найкращі юристи.

Адвокатам платять більше 

Ситуація, коли судді самі подають позов до суду, для простого обивателя видається вельми комічною і неординарною. Так і хочеться вигукнути: «А судді хто?» Хто-хто, звичайні люди, і їм ним теж їсти хочеться. Тим більше що привід для позову 6 суддів і одного прокурора до Конституційного суду ФРН був більш ніж прозаїчний.

Позивачі поскаржилися на невідповідність оплати їх праці в різних регіонах Німеччини. Тобто всі позивачі здійснюють правосуддя в північних і східних землях ФРН і отримують мало. В той час як на півдні Німеччини зарплата суддів і прокурорів майже на 20% вища, ніж в інших місцях.

Ця невідповідність має просте пояснення. Річ у тому, що до 2006 р. володарям мантій платив федеральний уряд, а нині цю функцію передали до компетенції земель. Вони залежно від бюджету призначають оклади: в бідних землях — менше, а в багатих — більше. Саме це позивачів з північного сходу й обурило.

Насправді проблема є, і вона досить серйозна. На державну службу у ФРН, особливо якщо справа стосується юриспруденції, відбирають кращих з найкращих. Це приблизно 10% випускників, що закінчили юридичні факультети університетів. Але невисокі зарплати не дуже приваблюють випускників-відмінників, адже великі адвокатські контори пропонують їм оклади від €80000 до 100000 на рік, і бажання попрацювати на благо держави не завжди переважує меркантильні інтереси. У результаті — служити Феміді приходять не найліпші.

Але при цьому слід розуміти, що судді у ФРН не належать до злидарів. Середня зарплата судді-початківця сягає €3700 на місяць, тобто €44400 на рік. До кінця суддівської кар’єри винагорода зростає майже вдвічі. Так, одружений суддя в Берліні отримує €6384 у місяць, в Баварії — €7238 на місяць. До цього слід додати те, що, відпрацювавши необхідний строк, суддя отримує таку пенсію, про яку звичайний громадянин може тільки мріяти. Але молодих і амбітних юристів перспектива далекої пенсії не приваблює. Тому є гіпотетичний ризик того, що доброчесні бюргери можуть залишитися без компетентного правосуддя.

На кону — благополуччя суддів

Тому КС підійшов до позову суддів досить відповідально. Адже недаремно ще Антуан де Сент-Екзюпері писав: «Себе судити значно важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, значить, ти справді мудрий». Адже і судді КС вирішують питання про власну зарплату, що тільки додало цьому процесу пікантності.

Після тривалих роздумів було вирішено так: у федеральній землі Саксонія-Анхальт зарплати в суддів дійсно маленькі і їх необхідно збільшити. А ось у решті земель — цілком достатні для нормального й адекватного існування. Хоча урядам федеральних земель і було вказано на те, щоб стежили за добробутом суддів та індексували зарплати.

Звісно, про жодні «додаткові» джерела доходу для суддів у ФРН не може бути й мови. Будь-який, найдрібніший натяк на корупцію в судовій системі стає величезним скандалом і супроводжується в медіа ураганом емоцій. А ось розмір необхідної та достатньої зарплати для суддів — це питання навіть філософське.

У статті Frankfurter Allgemeine Zeitung, присвяченій цій темі, наводиться відомий логічний парадокс, апорія Евбуліда. Вона каже: одна піщинка — не купа, так скільки піщинок треба зібрати разом, щоб вони утворили купу? Ось так і з грошима: скільки б їх не отримував — все одно мало.

Описаний випадок — приклад батьківської турботи держави про своїх працівників, суворої, але душевної. Піклуються в Німеччині про благополуччя своєї судово-юридичної системи. Забезпечити гідне існування служителів Феміди не тільки гуманістічно, а й життєво необхідно. І це вельми похвально, все ж таки не жарт — ціла гілка влади, і розкидатися такими гілками не варто.