Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між ним та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 25 листопада 2014 р. №3-180гс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
25 листопада 2014 року м.Київ №3-180гс14
Судова палата у господарських справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Барбари В.П.,
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом постанови ВГС від 29.07.2014 у справі №Б-50/211-10, за заявою фізичної особи — підприємця Особи 11 про визнання банкрутом,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 9.04.2014 припинено провадження у справі про визнання банкрутом фізичної особи — підприємця Особи 11, скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 8.05.2014 залишено без змін ухвалу Господарського суду Харківської області від 9.04.2014.
Вищий господарський суд постановою від 29.07.2014 залишив без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8.05.2014 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 9.04.2014.
У заяві про перегляд постанови ВГС від 29.07.2014 з підстав, передбачених п.1 ст.11116 Господарського процесуального кодексу, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на неоднакове застосування
судом касаційної інстанції положень абз.8 ст.1 та стст.6, 47—49 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» при вирішенні аналогічних судових справ, просить скасувати цю постанову ВГС, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8.05.2014, ухвалу Господарського суду Харківської області від 9.04.2014 і передати справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
На обгрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» долучило до поданої заяви копії постанови ВГС від 5.04.2011 у справі №Б-39/115-09 та постанови ВС від 27.10.2009 у справі №5/65-09.
Ухвалою від 20.10.2014 Вищий господарський суд допустив для перегляду Верховним Судом постанову ВГС у справі №Б-50/211-10 від 29.07.2014, зазначивши про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, що вбачається із наданої заявником копії постанови суду касаційної інстанції у справі №Б-39/115-09.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у господарських справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню.
У справі, яка розглядається, судом установлено, що боржник Особа 11 зареєстрована як фізична особа — підприємець виконавчим комітетом Харківської міської ради 27.06.2006, є суб’єктом спрощеної системи оподаткування та звітності.
У листопаді 2010 року ФОП Особа 11 звернулася до суду із заявою в порядку стст.47—49 закону «Про банкрутство» стосовно порушення справи про її банкрутство, посилаючись на те, що в результаті здійснення нею підприємницької діяльності утворилася заборгованість перед кредиторами, які звернулися до ФОП Особи 11 із вимогами, проте погасити всю заборгованість вона не має можливості, а виконання нею грошових зобов’язань перед одним із кредиторів призведе до неможливості виконання нею грошових зобов’язань перед іншими кредиторами.
На підтвердження факту цієї заборгованості заявниця зазначила, що вона має заборгованість перед фізичною особою — підприємцем Особою 12 у сумі 278330 грн. згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2010 у справі №07/210-10 та перед фізичною особою —
підприємцем Особою 13 у сумі 27468 грн. згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 13.10.2010 у справі №05/213-10. Загальний розмір безспірної кредиторської заборгованості, пов’язаної з підприємницькою діяльністю боржника, на час звернення до суду із відповідною заявою становив 305798 грн.
Окрім того, ФОП Особа 11 зазначила, що має заборгованість, не пов’язану зі здійсненням нею підприємницької діяльності, а саме: за кредитним договором від 6.03.2008 №014/1277/74/97816 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі $206381,18, за кредитним договором від 25.04.2008 №94Ф-ІК-400 перед ПАТ «ВТБ банк» — $499371,8, за кредитним договором від 29.04.2008 №700006381 перед ЗАТ «Альфа банк» — $43685,11.
15.11.2010 Господарський суд Харківської області порушив провадження у справі №Б-50/211-10 про банкрутство ФОП Особи 11 за заявою боржника.
Постановою Господарського суду Харківської області від 21.12.2010 ФОП Особу 11 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.
Вищий господарський суд погодився з висновком Господарського суду Харківської області в ухвалі від
9.04.2014 та Харківського апеляційного господарського суду в постанові від 8.05.2014 про припинення провадження у справі про визнання ФОП Особи 11 банкрутом з огляду на те, що на момент подання заяви до суду боржником не було надано належних доказів, які підтверджували би безспірність вимог кредиторів і неплатоспроможність боржника, оскільки відсутні належні докази пред’явлення кредиторами виконавчих документів до органів виконавчої служби, а судові рішення, копії яких додано боржником до заяви про порушення справи про банкрутство, не були звернені до виконання та не є виконавчими документами в розумінні закону «Про виконавче провадження».
У постанові суду касаційної інстанції від 5.04.2011 у справі №Б-39/115-09, на яку посилається заявниця, за подібних обставин справи та однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин ВГС дійшов протилежного правового висновку про те, що звернення боржника із заявою про банкрутство в порядку ст.47 закону «Про банкрутство» свідчить про визнання ним наявності боргу, а тому в цьому випадку не вимагається подання при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство доказів безспірності вимог кредиторів.
Усуваючи розбіжності в застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах ВС виходить із такого.
Відповідно до ст.53 Цивільного кодексу фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані зі здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч.7 ст.28 Господарського кодексу громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього кодексу та інших законів.
Заява щодо порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця подається на загальних підставах, установлених стст.6 та 7 закону «Про банкрутство», з урахуванням особливостей, визначених ст.47 зазначеного закону.
Частиною 3 ст.6 та ч.8 ст.7 закону «Про банкрутство» передбачено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менш ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником
протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо іншого не передбачено цим законом, та в разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.47 закону «Про банкрутство» правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов’язаних з визнанням громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом. Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.
Згідно з ч.5 ст.7 закону «Про банкрутство» боржник зобов’язаний звернутися до суду із заявою про визнання банкрутом у разі виникнення таких обставин:
задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;
орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення
про звернення до господарського суду із заявою боржника про порушення справи про банкрутство.
При цьому справа про банкрутство порушується господарським судом за заявою боржника за наявності хоча б однієї з підстав, передбачених ч.5 ст.7 закону «Про банкрутство».
Звертаючись до суду із заявою щодо порушення справи про своє банкрутство, ФОП Особа 11 послалася на те, що загальний розмір заборгованості перед кредиторами, пов’язаної з підприємницькою діяльністю та не забезпеченої заставою, становить 305798 грн., а вартість її майна — 972435 грн., проте це майно перебуває в заставі та іпотеці, самостійно провести його реалізацію ФОП Особа 11 не може, а задоволення нею вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
За змістом абз.8 ст.1 закону «Про банкрутство», безспірними є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Тобто згідно з наведеною нормою закону ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини.
У справі, що розглядається, із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст.47 закону «Про банкрутство» звернувся саме боржник, що свідчить про визнання ним обставин наявності боргу.
Постановою від 29.07.2014 Вищий господарський суд залишив без змін постанову ХАГС від 8.05.2014, ухвалу Господарського суду Харківської області від 9.04.2014 та не звернув уваги на зазначені вимоги закону та встановлені судом обставини справи.
Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього ж суду в іншому судовому рішенні у подібних правовідносинах у справі №Б-39/115-09, заява ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає частковому задоволенню, а постанова ВГС від 29.07.2014 — скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.
Керуючись стст.11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.
Постанову ВГС від 29.07.2014 у справі №Б-50/211-10 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ст.11116 ГПК.
_03_03.png)
