ВС зробив висновок щодо визначення розміру збитків

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

26 листопада 2014 року                            м.Київ                               №6-139цс14

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Черкаський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Особи 7 про відшкодування шкоди, за заявоюОсоби 7 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.03.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2011 року заступник прокурора Черкаської області звернувся з позовом до Особи 7, в якому просив стягнути з відповідача шкоду, завдану державі, у розмірі 19750000 грн. з тих підстав, що відповідачем під час виконання своїх службових обов’язків скоєно злочин та завдано державі збитків на зазначену суму, що встановлено вироком Соснівського районного суду м.Черкас від 18.06.2012.

Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкас від 1.10.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 19.11.2013, позов задоволено, стягнуто з Особи 7 на користь ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» майнову шкоду в розмірі 19750000 грн.; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.03.2014 рішення Придніпровського районного суду м.Черкас від 1.10.2013 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 19.11.2013 змінено на підставі ст.341 Цивільного процесуального кодексу: позов заступника прокурора Черкаської області задоволено. Стягнуто з Особи 7 на користь ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» майнову шкоду в розмірі 19750000 грн.

У червні 2014 року Особа 7 подав до Верховного Суду через ВСС заяву про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 19.03.2014 з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм стст.130—138 КЗпП, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права Особа 7 посилається на рішення колегій суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 29.11.2011 та від 22.08.2012.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що винними діями відповідача завдано державі шкоду, що встановлено під час розгляду кримінальної справи за обвинуваченням Особи 7 за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.364 Кримінального кодексу, і на підставі ст.1166 Цивільного кодексу стягнув у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.

Суд касаційної інстанції, залишаючи в силі судові рішення про стягнення на відшкодування шкоди 19750000 грн. і змінюючи судові рішення в частині правових підстав для задоволення позову, зазначив, що правовідносини сторін повинні регулюватись положеннями стст.130—138 КЗпП.

Разом з тим в ухвалах від 22.08.2012 та 29.11.2011, які надані для прикладу неоднакового застосування норм матеріального права, ВСС погодився з правовою позицією судів апеляційної інстанції, котрі дійшли висновків про відмову в задоволенні позову про відшкодування шкоди, завданої діями відповідача, що полягали в халатному веденні господарської діяльності та невиплаті заробітної плати працівникам, у зв’язку з відсутністю підстав для покладення зобов’язань відшкодування шкоди, передбачених стст.130, 134 КЗпП.

Отже, з долучених до заяви копій судових рішень, на які посилається Особа 7 як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції, убачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм стст.130—138 КЗпП.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника Особи 7, пояснення начальника відділу Генеральної прокуратури та представника ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що вироком Соснівського районного суду м.Черкас від 18.06.2012, який набрав законної сили 11.09.2012, Особу 7 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК, та встановлено, що внаслідок зловживання Особою 7 своїм службовим становищем ДП «Черкаський облавтодор» зазнало матеріальних збитків на загальну суму 19750000 грн.

Залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій і змінюючи правові підстави задоволення позову, касаційний суд погодився з висновками судів як у частині фактичних обставин справи, які були встановлені судами, так і в частині розміру відшкодування шкоди.

Однак з висновками суду в частині розміру відшкодування шкоди погодитися не можна, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.1, стст.6 та 11 ЦК наявність або відсутність прав та обов’язків сторін, їх обсяг, припинення, зміна або виникнення прав і обов’язків учасників правовідносин установлюються та регулюються нормами матеріального права й договором.

Установлюючи наявність, відсутність або припинення правовідносин між сторонами цивільного спору, визначаючись із видом цих правовідносин і з обсягом прав та обов’язків сторін у цих правовідносинах, установлюючи фактичні обставини справи щодо правовідносин сторін спору, суди повинні виходити з положень норми матеріального права, яка регулює зазначені правовідносини, та, вирішуючи спір, повинні встановити всі фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору та зазначені в нормі матеріального права, яка регулює ці правовідносини.

Загальні правила щодо матеріальної відповідальності працівників визначаються гл.ІХ КЗпП, Положенням про матеріальну відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженим указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.07.76.

Зазначені норми матеріального права визначають як підстави й умови покладення матеріальної відповідальності на працівників (ст.130 КЗпП, розд.І положення), так і розмір такої матеріальної відповідальності (стст.132—135 КЗпП, розд.ІІ—ІV положення).

Крім того, за положеннями ст.137 КЗпП, суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода завдана злочинними діями працівника, скоєними з корисливою метою (ч.2 ст.137 КЗпП).

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за винятком прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника.

Відповідно до положень ст.214 ЦПК суд має встановлені на підставі наданих сторонами спору доказів обставини справи викласти в рішенні та зробити з установлених фактичних обставин правові висновки щодо наявності підстав для покладення матеріальної відповідальності на працівника й щодо розміру матеріальної шкоди, спричиненої працівником, і розміру шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням положень стст.137, 138 КЗпП щодо обов’язку доведення умов покладення відповідальності за спричинену шкоду, передбачених ст.130 КЗпП.

Разом з тим суд касаційної інстанції, на порушення положень зазначених нормативних актів матеріального права, не звернув уваги на те, що судами попередніх інстанцій було встановлено лише підстави матеріальної відповідальності працівника, однак суди не визначились і не зробили правових висновків щодо наявності підстав, визначених ст.137 КЗпП, та застосування до встановлених правовідносин положень зазначеної норми права.

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст.360⁴ЦПК його слід скасувати, а справу передати на новий касаційний розгляд.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, чч.1 та 2

ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 7 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 19.03.2014 скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.