ВС зробив висновок щодо хабарництва

Невчинення головою ради будь-яких дій в інтересах хабародавця не виключає наявності складу інкримінованого йому злочину. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 13 листопада 2014 року №5-20кс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

13 листопада 2014 року                                            м.Київ                                                    №5-20кс14

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — заступника Голови Верховного Суду — секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Редьки А.І.,

cуддів: Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

за участю начальника відділу участі прокурорів у перегляді кримінальних справ Верховним Судом Курапова М.В., засудженого Особи 16, захисника Особи 17, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого Особи 16 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.12.2013 у кримінальній справі щодо Особи 16,

УСТАНОВИЛА:

Вироком Новозаводського районного суду м.Чернігова від 9.11.2012 Особа 16, Інформація 1, такого, що не має судимості, засуджено за ч.3 ст.368 Кримінального кодексу із застосуванням ст.69 КК до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю, та з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 19.03.2013 вирок щодо Особи 16 змінено: виключено з обвинувачення епізод про хабарництво від 29.01.2008 й ухвалено рішення вважати Особу 16 засудженим за ч.3 ст.368 КК до покарання, призначеного судом першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВСС ухвалою від 12.12.2013 судові рішення щодо Особи 16змінила: виключила з обвинувачення епізод про хабарництво від 8.10.2008, виключила з формули обвинувачення ознаку вимагання хабара та призначила Особі 16 за ч.3 ст.368 КК із застосуванням ст.69 КК позбавлення волі строком на 4 роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки.

Особу 16 визнано винуватим у тому, що він як міський голова м.Ніжина Чернігівської області 15.12.2008 у спів­участі з Особою 18 і Особою 19 одержав від Особи 20 $20000 хабара за передання в інтересах останнього у власність ТОВ «АВТ «Моноліт» нежитлового приміщення за Адресою 1 в м.Ніжині.

Зазначеним вироком суду засуджено й Особу 19 за ч.5 ст.27 і ч.3 ст.368 КК. У заяві засуджений Особа 16 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 12.12.2013. Він уважає, що його дії не можуть розцінюватись як хабарництво і кваліфікуватись за ст.368 КК, оскільки рішення про виділення Особі 20 у власність нежитлового приміщення приймалося колегіальним органом — Ніжинською міською радою на сесії, а він як міський голова був зобов’язаний підписати рішення. Це означає, що він не є суб’єктом службового злочину і не використовував свої службові обов’язки для отримання хабара.

На обгрунтування своїх доводів заявник посилається на ухвали ВСС від 22.11.2011 і 8.05.2012, а також на ухвалу ВС від 21.04.2011.

У цих рішеннях суд касаційної інстанції за подібних, на його думку, обставин погодився з рішеннями судів про виправдання осіб за ст.368 КК у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину, зокрема, з тих підстав, що в цих справах рішення приймалися колегіальними органами, а не одноособово, і ці особи не мали можливості з використанням службового становища впливати на прийняття таких рішень.

Крім того, заявник стверджує, що під час досудового слідства та судового розгляду справи було допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону, внаслідок чого висновки судів щодо його винуватості у злочині грунтуються на недопустимих доказах, що також є підставою для скасування оскарженого рішення.

Судова палата у кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, засудженого Особу 16 та його захисникаОсобу 17, які просили задовольнити заяву, пояснення прокурора, який уважав, що в задоволенні заяви слід відмовити, дослідила матеріали справи та матеріали провадження, обговорила вимоги заяви й дійшла висновку про таке.

Предметом перегляду зазначеної справи є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми ст.368 КК про кримінальну відповідальність за одержання хабара.

Судовій палаті у кримінальних справах ВС належить дати відповідь на питання, порушене в заяві: чи настає кримінальна відповідальність за одержання хабара особою, яка обіймає посаду голови міської ради, у разі, якщо хабар дається їй за використання свого службового становища з метою вирішення питання передання іншій особі у власність нежитлового приміщення, яке утримується на балансі міської ради.

Верховний Суд у контексті різних видів фактичних обставин справи раніше зазначав про те, що, за нормативними приписами заборони одержувати незаконну винагороду, визначення яких міститься у ст.368 КК, представник влади, одним із яких є керівник органу місцевого самоврядування, не вправі одержувати будь-яку винагороду у зв’язку зі здійсненням своїх службових повноважень. Вказане законодавче положення передбачає, що кримінальна відповідальність за порушення цієї заборони настає в тому разі, коли особа, яка дає хабар службовій особі, зокрема голові міської ради, усвідомлює, що дає його саме такій особі й у зв’язку з можливостями її посади, а особа, яка одержує незаконну винагороду (хабар), розуміє (не може не розуміти) значущість займаної нею посади, її статусність та можливості; ураховується також вагомість цієї посади у сприйнятті хабародавцем, мета, яку має останній, та його переконаність у тому, що ця мета буде досягнута завдяки можливостям посади, яку обіймає хабароодержувач.

Наявність такої можливості вочевидь зумовлюється авторитетом займаної Особою 16 посади міського голови — керівника органу місцевого самоврядування, який здійснює функції представника влади. Його посада також була пов’язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій державної влади. Тобто на момент вчинення діянь, які інкримінуються Особі 16, останній відповідно до положень п.2 примітки до ст.368 КК був службовою особою, яка займала відповідальне становище. Отже, Особа 16 є суб’єктом злочину, передбаченого ст.368 КК.

У кримінальній справі, в якій заперечується рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що особа, яка 15.12.2008 дала хабар, перед цим зверталася до Особи 16 як до голови міської ради, розраховуючи на те, що він використає можливості своєї посади й за хабар виконає дії в його інтересах. Із матеріалів справи видно, що Особа 16 з 24.09.2008 в повному обсязі виконував обов’язки голови міської ради; заява ТОВ «АВТ «Моноліт» про включення нежитлового приміщення за Адресою 1 в м.Ніжині Чернігівської області до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, була зареєстрована у виконавчому комітеті Ніжинської міської ради 24.11.2008, а 26 листопада того ж року Ніжинською міською радою за головуванням Особи 16, до повноважень якого віднесено, зокрема, формування порядку денного сесій ради, підготовка на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, було ухвалено рішення, що повністю відповідало інтересам хабародавця. Крім того, Особа 16, одержуючи незаконну винагороду, не міг не розуміти, що ця винагорода йому дається за використання ним можливості своєї посади. Факт давання-одержання хабара за обставин, зазначених у вироку, з яким погодився суд касаційної інстанції, правильно розцінений як одержання хабара. Посилання на те, що Особа 16не вчиняв будь-яких дій в інтересах хабародавця, не виключає наявності складу інкримінованого йому одержання хабара, оскільки ці дії перебувають поза межами об’єктивної сторони цих злочинів.

Аналіз фактичних підстав кваліфікації дій Особи 16 і нормативне тлумачення положень закону про кримінальну відповідальність, за яким було кваліфіковано ці обставини, дають підстави зробити висновок, що касаційний суд правильно кваліфікував дії засудженого. Доводи заяв про визнання незаконним цього рішення є безпідставними.

Верховний Суд раніше неодноразово зазначав (справи №№5-29кс12, 5-5кс13, 5-28кс14), що правові висновки касаційного суду в наданих для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 22.11.2011 і 8.05.2012 та колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВС від 21.04.2011 про виправдання службових осіб, які займали відповідальне становище в органах місцевого самоврядування, за відсутністю в їхніх діях складу злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК, не завжди є прикладом правильного застосування закону про кримінальну відповідальність.

Це стосується посилання в заяві Особи 16 на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 23.05.2013, якою виключено із судових рішень посилання на окремі докази з підстави отримання їх з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, то зазначена ухвала не може бути прикладом для порівняння, оскільки вона не містить висновку про правильне чи неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність за одержання хабара, а може тільки свідчити про неоднакове застосування норм кримінально-процесуального закону, що не є підставою для перегляду судових рішень ВС.

Перевірка доводів засудженого про порушення вимог кримінально-процесуального закону при розслідуванні та судовому розгляді справи щодо нього перебуває за межами законодавчо визначених повноважень ВС.

Керуючись п.15 розд. XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу, стст.400¹², 400²⁰, 200²¹, 400²³ Кримінально-процесуального кодексу 1960 року, Судова палата у кримінальних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви засудженого Особи 16 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 12.12.2013.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400¹² КПК 1960 року.