Голова ВСУ озвучив власну позицію щодо судової реформи

 Як повідомляв свого часу заступник глави Адміністрації Президента, координатор Ради з питань судової реформи Олексій Філатов, 18 грудня цей дорадчий орган затвердив проект закону «Про забезпечення права на справедливий суд» (№1656). Враховуючи значущість проголошеної реформи не тільки для судової системи, а й для суспільства в цілому, «ЗіБ» вирішив дізнатися про думку кожного члена ради щодо запропонованих змін. Попри свята, першим свою позицію озвучив Голова Верховного Суду Ярослав РОМАНЮК.

— Ярославе Михайловичу, чи враховані в законопроекті Президента ваші побажання як члена Ради з питань судової реформи щодо реформування судочинства?

— Частково враховані, зокрема щодо наділення Верховного Суду повноваженнями для виконання функції забезпечення єдності судової практики. Так, у законопроекті №1656 передбачено: Верховний Суд матиме повноваження узагальнювати судову практику, самостійно вирішувати питання про допуск справ до свого провадження, готувати заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом будуть професійні адвокати. Підставою для оскарження рішень стане неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції норм не тільки матеріального, а й процесуального права. Невідповідність судового рішення обов’язковому правовому висновку ВС буде самостійною підставою для оскарження, і Суд матиме право ревізувати та за наявності підстав скасовувати рішення судів усіх інстанцій, а не тільки касаційної.

Крім того, у проекті також знайшли відображення й інші положення, які я підтримував, — збільшення строку повноважень суддів на адміністративних посадах (у судах усіх рівнів), розширення переліку видів та диференціація дисциплінарних стягнень щодо суддів, збереження належного рівня матеріального та соціального забезпечення суддів, надання Вищій раді юстиції статусу постійно діючого органу й переведення його роботи в професійну площину, усунення можливості політичного впливу на суддівський корпус шляхом закріплення за Верховною Радою та Президентом виключно церемоніальних функцій у процесах призначення чи звільнення суддів.

— Які з пропозицій не знайшли підтримки під час засідань Ради з питань судової реформи, але, на ваш погляд, мають бути враховані під час розгляду законопроекту в парламенті?

— Не підтримали автори проекту пропозицію наділити Верховний Суд правом приймати постанови Пленуму для надання судам роз’яснень щодо застосування законодавства. Як на мене, це повноваження варто було б передбачити, адже відповідні роз’яснення, по-перше, виправдані в наших реаліях і до 2010 року показували свою ефективність як спосіб спрямування судової практики в єдине русло. По-друге, законопроект позбавляє цього повноваження найвищий, Верховний Суд, але зберігає таке право за касаційними судами. Це більшою мірою не логічно, адже саме ВС зобов’язаний забезпечувати єдність судової практики.

Нам варто не тільки усувати помилки, які суди вже допустили, а й насамперед запобігати їм. Тож замість цього повноваження Верховного Суду я пропонував інші способи усунення розбіжностей у судовій практиці. Наприклад, варто запровадити механізм преюдиціального запиту чи дати судам можливість переглядати власні рішення за заявою сторін, якщо виявиться, що рішення не відповідають ухваленим пізніше правовим висновкам ВС (за процедурою на кшталт перегляду рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами). На жаль, ці мої пропозиції в законопроекті не враховані, права Верховного Суду давати судам роз’яснення не передбачено, але й альтернативи цьому повноваженню не запроваджено.

Не знайшла підтримки також моя пропозиція створити мережу місцевих кваліфікаційних комісій суддів на рівні регіонів, у складі яких, безумовно, повинні бути не тільки судді, а й представники громадянського суспільства. В Україні близько 9 тис. суддів, вони щоденно ухвалюють близько 10 тис. рішень, а скаржитися на дії судді може будь-хто. Тож, на мою думку, комісії на місцях справлялися б із потоком скарг на дії суддів більш оперативно й ефективно. Натомість Вища кваліфікаційна комісія суддів могла б стати органом, що грунтовно та глибоко вивчає вже порушені дисциплінарні справи та забезпечує однакову дисциплінарну практику.

Якщо ж зважати на те, що проектом пропонується проведення систематичної кваліфікаційної атестації всіх суддів у державі, то функціонування мережі кваліфікаційних комісій тим більше виправдане.

Наразі законопроект передбачає, що ВККС складатиметься з двох палат (кваліфікаційної та дисциплінарної) по 7 членів у кожній, а тому цей орган у зв’язку з проведенням атестацій та роботою зі скаргами на всіх суддів постійно матиме надмірне навантаження.

— Що принципово нового порівняно з чинним законом «Про судоустрій і статус суддів» привносить у судову систему проект?

— Якщо порівнювати його з чинним законом, то найяскравішими новаціями є введення процедури систематичної кваліфікаційної атестації суддів і присвоєння їм кваліфікаційних класів, значне розширення видів дисциплінарних стягнень, переведення роботи ВРЮ на постійну основу, відмова від такої ланки органів суддівського самоврядування, як ради суддів спеціалізованих судів. Зміниться й підхід до формування й функціонування органу в системі судоустрою — ВККС. Згідно з проектом до складу цього органу своїх представників делегуватиме також з’їзд адвокатів, та й сама комісія функціонуватиме у вигляді, схожому на кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури (у складі двох палат — кваліфікаційної та дисциплінарної).