Оксана Сироїд та її роль у впроваджені судової реформи

 Появу в парламентській президії жінки можна було б пояснити бажанням дотримуватись європейських рекомендацій щодо гендерної рівності в органах влади. Втім, дотримуватися 30%-ої «жіночої» квоти під час формування Уряду навіть не намагалися. Кабмін «прикрашатиме» лише одна представниця слабкої статі. Як припускають деякі експерти, саме давні зв’язки однієї й другої забезпечили Оксані Сироїд представницьку посаду у ВР.

Тріумвірат молодої команди

Загалом отримання місця в парламентському керівництві останнім часом не розглядають як визнання авторитету серед народних обранців чи нагороду за якісь заслуги. Починаючи зі спікерства Арсенія Яценюка, президія — це швидше громовідвід для невдоволених фракцій або їхніх лідерів, які в такий спосіб демонструють свої здібності домовлятися. Тож і особливої боротьби за ці крісла, а тим більше «спікеріади» не очікувалося.

Єдина інтрига полягала в тому, чи підтримає нова більшість традицію віддавати крісло віце-спікера опозиційним партіям. Утім, нова більшість одразу відмовилася від спроб створити бодай видимість парламентської демократії.

Новий склад керівництва ВР, до якого ввійшли бізнесмен та управлінець Володимир Гройсман, історик Андрій Парубій та юрист Оксана Сироїд, сформували за два заходи, спочатку обравши Голову ВР, аби було кому підписувати постанови про ­обрання членів Кабміну, а за два дні — його заступників. Причому за віком нове парламентське керівництво може претендувати на звання «молодої команди», адже найстаршому — А.Парубію — невдовзі виповниться 44 роки.

Як Наталію Яресько, так і О.Сироїд лобіював на посади лідер Об’єднання «Самопоміч» Андрій Садовий. До речі, першу він бачив у кріслі не просто міністра, а віце-прем’єра. Втім, для четвертої за чисельністю фракції крісло в президії землячки мера Львова виявилося бонусом за нереалізовані урядові амбіції.

Щоправда, навряд чи віце-спікеру доведеться часто керувати парламентом. З огляду на фах колег О.Сироїд у президії їй радше відводитиметься роль «головного парламентського юриста». Адже В.Гройсман, хоч і має юридичну освіту (закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «юриспруденція»), за фахом не працював, віддавши перевагу бізнесу й очоливши фірму свого батька. Тож, очевидно, саме О.Сироїд опікуватиметься проголошеною судовою реформою, і не виключено, що її досвід участі в судових процесах знадобиться для лобіювання тих чи інших положень майбутнього пакета законодавчих змін у цьому напрямі.

Знайомство завдяки суду

Наразі невідомо, коли вперше перетнулися шляхи О.Сироїд і Н.Яресько. Однак у 2011 р. остання почала тяжбу з чоловіком щодо поділу майна. І, за наявною інформацією, отриманою з різних джерел, супровід цієї справи здійснювала саме О.Сироїд — на той час директор Української правничої фундації.

Між іншим, з фахового погляду, її правова допомога Н.Яресько виявилася не зовсім успішною. Якщо суд першої інстанції ще вдалося якимось чином переконати ухвалити потрібне рішення, то в Апеляційному суді м.Києва до справи поставилися більш уважно й у задоволенні претензій позивачки на 3/4 усього спільно нажитого майна відмовили (рішення від 22.05.2013 у справі №22-ц/796/5621/2013).

В апеляційній інстанції не взяли до уваги «борги подружжя, що виникли за зобов’язаннями», як аргумент на користь необхідності відійти від принципу рівності часток у спільному майні подружжя. Як указано в рішенні, «позивач не довела факт реальної наявності боргів та факт витрачання таких коштів в інтересах сім’ї».

За збігом обставин, серед таких боргів згадуються зобов’язання за договором іпотеки на користь Українсько-американської кредитної спілки «Самопоміч», а також позики, отримані від Horizon Capital Associates, тобто компанії, яку у 2006 р. заснувала Н.Яресько. Загалом сума таких зобов’язань сягнула $1,8 млн. Та й саме майно, яке мав поділити суд, на той час оцінювалося сторонами у 18,3 млн грн., до якого належав будинок вартістю майже 14 млн, антикваріат, килими, витвори мистецтва, земельна ділянка та автомобіль.

Власне, саме щодо поділу будинку та частки у фонді Emerging Europe Growth Fund подружжя не дійшло згоди. Апеляційний суд, урахувавши обставини справи, вирішив, що будинок належатиме сторонам у рівних частках, а ділити частку у фонді EEGF (яка оцінювалася в майже $778 тис.) взагалі відмовився.

Адже фонд є юридичною особою, зареєстрованою в США відповідно до права цієї країни. Натомість між США та Україною не укладалась угода, яка передбачала б обов’язкове взаємне визнання й виконання рішень національних судів. До того ж, як зазначено в рішенні, «оскільки право власності подружжя на корпоративні права — частку у фонді EEGF — виникло й зареєстроване в США, а не в Україні, юрисдикція суду України не може бути поширена на вказані правовідносини». Цього могла не знати громадянка США Н.Яресько, яка навчалась у Школі державного управління ім. Кеннеді при Гарвардському університеті, а також у приватному університеті в Іллінойсі за спеціальністю «бухгалтерський облік».Однак на такі нюанси мала звернути увагу юрист О.Сироїд, яка вивчала право не лише в Центрі правничих студій Київського національного університету ім. Т.Шевченка, а й в Оттавському університеті.

Проте юристи переконали Н.Яресько й далі оббивати пороги судових інстанцій. Востаннє суд відмовив у перегляді цієї справи за нововиявленими

обставинами вже в жовтні цього року. Тобто ще до парламентських виборів, але вже після зміни влади в країні.

Тінь поразки у світлі реформ

Поразка в цьому процесі свіжо­спечених високопосадовців, на думку деяких експертів, позначиться як на загальних напрямах судової реформи, так і на ставленні парламенту до окремих служителів Феміди. Свою роль можуть відіграти не стільки гендерні особливості, скільки модний сьогодні в Україні тренд шукати винних саме серед законників. Та й гасло, з яким Об’єднання «Самопоміч» ішло на вибори, — «Візьми і зроби» — нібито підштовхує О.Сироїд якщо не поквитатися за поразку, то принаймні спробувати використати таку нагоду, як проголошена судова реформа, для становлення власного іміджу впливового юриста. Тим більше що до обрання в парламент вона як експерт громадянської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ» опікувалася саме перетворенням судової системи.

Якщо взяти до уваги, що в експертному середовищі «іноземний десант» в українському Уряді приписують «квоті» одного з відомих закордонних фондів, можна припустити, що О.Сироїд також залучена до цієї тіньової фракції в парламенті. Отже, так чи інакше реалізовуватиме ті реформені плани, що надходитимуть від фахівців з більшим досвідом побудови демократичних відносин у різних країнах.

Правда, в контексті судової реформи інтереси фракцій, що утворили коаліцію, суттєво різняться. Або принаймні різнилися, судячи з попередніх заяв їхніх представників. Так, О.Сироїд як експерт «РПР» до виборів у ВР говорила і про необхідність усунення Президента та Верховної Ради від процесу формування суддівського корпусу, і про посилення суддівського самоврядування. Натомість серед законопроектів, що просуваються сьогодні в парламенті представниками коаліції, є й такі, що пропонують повернути залежність суддівської кар’єри від «доброї волі» політиків.

На чий бік стане О.Сироїд і чи вплине на її погляди власний досвід судового захисту — найкраще покаже голосування за ці законодавчі ініціативи. З другого боку, для набуття авторитету в суддівському середовищі вона може використати й можливості нового міністра фінансів. Адже, як свідчать останні виступи окремих міжнародних експертів та українських урядовців, судова система — один із претендентів на скорочення видатків. За рахунок чи то ліквідації окремих інстанцій та установ, чи то зменшення кількості суддів. Тож є важелі для певного впливу задля врахування якихось інших «нововиявлених обставин», які змусили б суд інакше оцінити аргументи сторін у справі, про яку йшлося. Наскільки справдяться такі припущення, можна буде зрозуміти після ознайомлення з проектом головного фінансового документа країни та врахуванням у ньому потреб судової системи.

Якщо так станеться, що українська Феміда втратить навіть той рівень фінансового забезпечення, який був цього року, то суддям навряд чи варто дивуватися саме такій економії. Адже «незалежне судочинство» — це завжди гарне гасло для політиків, допоки воно не стоїть на заваді їхнім інтересам.